Місцеве самоврядування в Рф до реформи Одна тисяча вісімсот шістьдесят-чотири роки було організовано в узгодженні з тими особливостями, які обумовлювала кріпосницька система. Центральною фігурою в ньому був поміщик, в руках якого знаходилася адміністративно-судова, політична та фінансова влада над належними йому селянами.

Перший земська реформа Івана Грозного, проведена ще в Одна тисяча п’ятсот п’ятьдесят році, вже в той час була орієнтована на ліквідацію «годувань» і створення виборних органів державної влади.

Але в Дев’ятнадцять столітті ця задачка повністю так до того ж не була вирішена. На чолі губерній стояли губернатори, наділені максимально широкими можливостями: поліцейськими, наглядовими, адміністративно-господарськими та іншими функціями. Подальшими по значущості в губернії людьми були губернський предводитель дворянства і повітовий предводитель дворянства. Іншими словами схожа система управління могла відображати тільки інтереси поміщиків. Не враховувалися потреби не тільки лише населення, та й місцевої індустрії і торгівлі. Нерозчленованість судових, адміністративних та господарських правомочностей ще більше посилювала ситуацію.

Для проведення селянської реформи потрібно було перебудувати систему. З цією метою почала підготовлятися земська реформа Одна тисяча вісімсот шістьдесят-чотири роки. На земські установи повинні були бути покладені функції місцеві та публічні. Контроль над ними робити повинне було уряд у формі урядового нагляду або спеціального спостереження і призначення певних приписів. Розпорядження самих земських органів були б реалізовані за допомогою податково-фіскальних органів або через поліцію.

Земська реформа гальмувалася спробами влади сконцентрувати місцеву владу в руках бюрократичних органів. Відкрито втілити бажання сформувати нові органи місцевого управління за становим принципом організатори реформи не вирішувалися. Загальне виборче право було для їх неприйнятно. Тому було вирішено для виборів поділити повітовий населення на три курії (частини), в кожній з яких переважали представники певного стану. У зв’язку з існуванням майнового цензу куріальний система дозволяла уряду планувати число вибірників в земських установах, забезпечуючи велика частина представників правлячого класу.

1 січня Одна тисяча вісімсот шістьдесят чотири влада затвердила «Положення про земських установах». З цього денька на їх були покладені завідування капіталами, коштами та майном земств, зміст шляхів сполучення і споруд, проведення благодійних заходів, роль в охороні здоров’я та освіті, обопільне страхування майна, турботи про місцеву індустрії і торгівлі.

Земська реформа передбачала створення трьох курій: повітових землевласників, міських жителів та представників села. Виконавчий орган земського зібрання — управа — обирався на два роки. Члени губернського земського зібрання обиралися на повітових зборах.

Земська реформа не зробила централізованої стрункої системи: при реалізації так і не був сформований орган, який би координував роботу всіх земств. Спроба його створення була виготовлена в Одна тисяча вісімсот шістьдесят п’ять році губернським зборами Санкт-Петербурга, але у відповідь на таку ініціативу уряд його розпустив. Таким макаром, існування місцевого самоврядування допускалося на рівні губерній та повітів. Також було створене і нижча ланка — волосні відомства.

Нові органи самоврядування через обмеженість у власних засобах і відсутності виконавчого апарату були залежними від уряду. Все ж, земська реформа сприяла поліпшенню стану місцевого господарства, засобів зв’язку, системи народної освіти і охорони здоров’я. Земства стали свого роду політичною школою для представників демократичних публічних і ліберальних рухів. Тут реформу можна характеризує як буржуазну.