Одним з більш трепетних і хвилюючих днів для кожної людини є деньок одруження. Але не багато хто знає, що перед ритуалом одруження раніше на Русі в обов’язковому порядку проводили заручини, при цьому донині вважали таким же принциповим, як і конкретне зв’язування подружніх уз. Адже заручини — це святкове проголошення обопільної згоди двох люблячих сердець, після якого він і вона отримували право називатися нареченим і дружиною.

У старовину на Русі в цей день проводилася святкова зустріч батьків нареченого і дружини, вони давали своє батьківське благословення на щасливе й довге життя. За традицією, на святом відбувався обмін хлібом і сіллю між батьками, після цього на пару хвилин всі замовкали. Перед обідом чоловік дарував власної коханої прекрасне кільце з коштовним каменем, після цього вони називалися нареченим і дружиною. Заручини — це більш вагомий деньок перед одруженням, тому юні готувалися до нього в особливості копітко. У багатих і дворянських сім’ях з цього приводу давався, звичайно, званий обід або бал, на який запрошувалися впливові особи зі всієї околиці. Гості дарували дружині подарунки та вітали юних з першим кроком на шляху до вступу в священний подружній альянс.

Зараз заручини відзначають далеченько не всі, і в більшості випадків у цей день відбувається офіційна зустріч батьків, після якої влаштовується вечірка. Майбутній чоловік дарує власній дружині кільце, яке свідчить про суворі наміри одружитися на коханій дівчині. Майбутня дружина також може подарувати власним коханому яку-небудь значущу для нього річ, яку він буде зберігати протягом довгого часу як пам’ять про це принциповому для нього деньки. Насправді, заручини — це свого роду обговорення цілей виконати одруження юних людей, так як конкретно слово має у власній базі поняття «сказати», тобто змовлятися. Предки «заручилися» одружити власних малюків, після цього зовсім намітили деньок одруження.

Але якщо розглядати цю слов’янську традицію більш пильно, необхідно знати, що заручини — це 1-ий крок заручин. Перед ним ще відбувалося так зване сватання, коли наречений відправляє до майбутньої дружини сватів з пропозицією одружитися.

Не можна також забувати про те, що в давнину в обов’язковому порядку, не рахуючи весілля, вироблялося до того ж вінчання юних в церкві. Наш люд давно був набожним, тому віра в бога зазвичай властива більшій частині людей. Помітно, що в Біблії нічого не сказано про ритуал заручин, що дає підставу багатьом церковникам стверджувати, що цей ритуал з’явився в більш пізніше час. У той же час існує інформація про те, що ще у давніх слов’ян до ери християнства на Русі вже були сформовані традиції, які містили в собі цей звичай.

Заручини в церкві розуміється, як оголошення Богу про власну добровольчої та жорстке намір одружитися і надання подружнього обітниці. Помітно, що тут предки можуть і не перебувати, так як головне в цьому процесі — інформування Бога про твердість власного наміри. У деньок одруження багато віруючих юні люди скоюють у церкві ритуал заручення, після цього вважається, що наречений і дружина пов’язані подружніми узами на все життя, і Бог тому очевидцем.

У різних районах нашої країни існували свої особливості і традиції заручин, але, в цілому, це не змінювало суті події. Зараз далеко не всі наречені зазначають донині, так як багато хто навіть не знають, що таке заручини. Незважаючи на поступову втрату традицій, усім людям слід тримати в голові і знати про такі свята, так як вони є нашою культурною спадщиною, яке ми повинні зберегти і передати майбутнім поколінням.