Захворювання, що передаються статевим методом

Найближчим часом захворювання, що передаються статевим методом (ЗПСШ, або STD — sexual transmitted diseases), привертають увагу не тільки лише дермато-венерологів, та й докторів інших спеціальностей. Ми попросили відповісти на якісь питання завідувача кафедри шкірних і венеричних захворювань ММА ім. И.М.Сєченова доктора, доктора мед наук Олега Леонідовича Іванова.

Коли з’явився термін «захворювання, що передаються статевим методом»?

Термін «захворювання, що передаються статевим методом» запропонований ВООЗ у Одна тисяча дев’ятсот вісімдесят дві році. У цю групу включені клінічно неоднорідні захворювання, спочатку з’єднує воедінижди більшою мірою статевий шлях передачі інфекції (прямий контакт), також найвища соц небезпека. Таким макаром, ЗПСШ об’єднані за епідеміологічними аспектами. ЗПСШ містять в собі і венеричні захворювання. Їх поділ чисто соц. Для венеричних захворювань статевий шлях передачі є головним. Не рахуючи того, венеричні захворювання володіють найвищою контагіозністю і вимагають впровадження особливих заходів публічної профілактики.

Скільки захворювань заходить в групу ЗПСШ?

ВООЗ в цій групі відносить більш Двадцять нозологічних форм, у тому числі традиційні венеричні захворювання — сифіліс, гонорея, шанкроїд (м’який шанкр), венерична лімфогранульома (4-я венерична хвороба) і пахова гранульома (донованоз, або 5-я венерична хвороба), також ВІЛ-інфекціяурогенітальніе заразні процеси (хламідіоз, трихомоніаз, мікоплазмоз, кандидоз, гарднерельоз, ЦМВ та герпетичний уретрит і т.д.), звичайний герпес, загострені кондиломи, контагіозний молюск, ерозивний цірцінарній баланопостит, первинний туберкульоз шкіри, кандидоз, пахова епідермофітія, короста, лобковий педикульоз, тропічні трепонематози (фрамбезія, пінта, беджель), синдром Рейтера, вірусний гепатит, шигельоз, амебіаз, лямбліоз.

Опишіть коротко головні клінічні прояви більш нерідко зустрічаються ЗПСШ.

Багато ЗПСШ супроводжуються уретритом. Клінічна картина уретриту хоч якийсь етіології (гонококової, трихомонадної, хламідійної, уреаплазменною, кандидозної, герпетичної і т. д.) фактично не відрізняється. Уретрит може проявлятися маленьким сверблячкою в області уретри, малозначними виділеннями, які скупчуються після довгого утримання від сечовипускання, але виділення можуть бути рясними, гнійними, супроводжуватися сильним свербінням, болями при сечовипусканні, гематурією. Чіткий етіологічний діагноз може бути встановлений тільки при лабораторному дослідженні, тому що клінічно або уретроскопіческі диференціювати, наприклад, гонорейний або трихомонадний уретрит від запалення іншої етіології, нереально. Основними проявами сифілітичної інфекції є висипання. Для сифілісу властива стадійність перебігу. На першій стадії виникає жорсткий шанкр, що представляє із себе ерозію або виразку. Головні прояви вторинного періоду — запальні плями і вузлики, час від часу пустули на тулубі та кінцівках, в якихось випадках в області зіву. Вони мають свої клінічні особливості, але остаточний діагноз сифілісу повинен бути встановлений на підставі лабораторних даних (виявлення білої трепонеми у тканинному шарі висипань, хороший результат серологічного дослідження). Для корости характерний нічний свербіж, наявність коростяних ходів, поліморфізм висипань (вузлики, бульбашки, бульбашки) і початок з відповідною для ЗПСШ локалізації (животик, пахова область).

На чому грунтується діагностика ЗППП?

Якими б не були симптоми ЗПСШ, тільки лабораторна діагностика дозволяє підтвердити діагноз. Особливу роль відіграє серологічне обстеження, а саме реакція Вассермана. Остання показана всім хворим, які перебувають у стаціонарі, а беручи до уваги тенденцію до підвищення захворюваності на сифіліс, її слід частіше проводити і амбулаторним хворим. Зрозуміло багато прикладів, коли хворі з сифилитическими широкими кондиломами спостерігалися у проктолога з приводу «геморою», а нездорові з сифілітичною ангіною отримували терапію у терапевта. При захворюваннях сечостатевих органів з метою етіологічної діагностики, яка потрібна для правильного вибору терапії, проводять мікроскопічне або культуральне дослідження виділень з сечостатевих органів або зіскрібка з їх слизових оболонок. У поточний час широке поширення при ряді ЗПСШ отримала ДНК-діагностика, або спосіб полімеразної ланцюгової реакції, за інформативністю порівняємо з культурал