За власної сутності вільна боротьба являє різновид єдиноборств, де два спортсмени, використовуючи різного роду технічні прийоми, такі як кидки, захвати, підніжки, перевороти, підсічки і т.д., прагнуть покласти друг дружку в положення «на лопатки». За регламентом поєдинок може тривати П’ять хвилин або до набору одним з претендентів 3-х балів, або до чистої перемоги. Якщо часу виявилося недостатньо для виявлення фаворита, то призначається додатковий час Три хвилинки.

Важко точно сказати, коли з’явилася вільна боротьба як вид єдиноборств, але те, що пізніше греко-римської, це точно. Більш того, зрозуміло, що батьківщиною даного виду спорту є Туманний Альбіон, і тільки значно пізніше це єдиноборство було експортовано в Америку, де, фактично, й одержало свій розвиток і широку популярність.

Спочатку, в кінці 19-го століття — самому початку 20-го вільна боротьба, фактично, представляла з себе певне шоу, жорстке, іноді, запеклий, але видовище. Фактично, чому дивуватися — це Америка з її реслінгом і схожим. У той час техніка вільної боротьби включала в себе масу больових прийомів, в тому числі вивертання суглобів і протівосуставніе захвати. Природно, посеред експертів, вобщем, як і в реслінгу, величезну роль відігравало конкретно симуляції звірств на догоду видовищності і популярності. Все ж, конкретно в Америці цей вид боротьби отримав широку популярність.

Як наслідок вільна боротьба була представлена в перший раз на Олімпійських іграх конкретно в цій країні в Одна тисяча дев’ятсот чотири року. Більш того, спортсмени із США брали участь у змаганнях, необхідно відзначити, що їх було Тридцять вісім чоловік. З тих далеких пір і по істинне час спортсмени Сполучених Штатів Америки постійно входять до лідируючої групи на всіх інтернаціональних змаганнях, будь то першість світу з вільної боротьби або Олімпійські ігри. Як свідчення тріумфу американських бійців є той факт, що в період з Одна тисяча дев’ятсот чотири по Одна тисяча дев’ятсот дев’яносто шість роки на Олімпіадах вони змогли добути Дев’яносто дев’ять медалей, природно, ще більше, ніж будь-яке інше уряд.

У нашій країні вільна боротьба як різновид єдиноборств з’явилася ще пізніше, як зрозуміло, спочатку 20-го століття в Радянському Союзі інтенсивно просувалася традиційна боротьба. При всьому цьому конкретно класики склали першу кістяк бійців вільного стилю, переходячи в вид, в більшості випадків, через значущою конкуренції у вагових категоріях традиційної боротьбі. Цікаво, що інтенсивно в даний вид спорту стали приходити представники Грузії, Вірменії та Азербайджану. Конкретно в цих тоді ще республіках колишнього СРСР національні єдиноборства виявилися майже у всьому схожими з міжнародними правилами. Суттєву роль у розвитку вільної боротьби як олімпійської дисципліни, як наслідок величезних успіхів на міжнародній арені, був конкретно І.С.Сталін, який був сам величезним, як на даний момент стильно гласить, «фанатом» боротьби в цілому.

Як наслідок такого щільного і, можна сказати, безапеляційного турботи, стало тріумфальне, більш — менш, виступ збірної СРСР з вільної боротьби на перших власних Олімпійських іграх у Одна тисяча дев’ятсот п’ятьдесят дві році, коли команда в загальному заліку посіла Один місце, а Арсен Мекокішвіллі — самородок з кахетского колгоспу, став олімпійським фаворитом.

Самим прославленим і титулованим спортсменом у вільній боротьбі був і залишається триразовий олимпионик, семиразовий світової фаворит Олександр Медведь. Не рахуючи нього по дві золоті медалі Олімпійських ігор отримали Іван Яригін, Орслан Андієва, Леван Тедіашвіллі.

Крім вищеназваних країн-представників колишнього Російського Союзу вільна боротьба отримала загальне визнання в такий країні як Іран, де вона стала державним видом спорту.