Дійсно, з якого віку людини можна сміливо іменувати старим? Відповідь крутиться на кінчику язика, але поспішати з ним не варто. По суті відповідей багато і всі можуть бути правильними. Або, навпаки, неправильними.

Якщо запитати дитину, коли людина стає старим, він, цілком може бути, відповість, що років у 30-35. І в цьому є своя логіка. Якщо перед тобою суб’єкт, який встиг прожити в 2-3 рази довше тебе, можна його визнати юним? Ось і молодь коливається.

У самостійному віці погляд на старість змінюється. У 25-30 років приходить переконання, що старість наступає років під 60, коли пенсія на носі і пора доглядати за онуками. Хоча пані бувають і більш категоричні. На думку багатьох вже після Сорок років про юність доведеться забути навічно.

Та й увійшовши в пристойний вік, багато з подивом виявляють, що старість чомусь не настала. І юні люди похилого віку часто впевнено відповідають, що очікують фізичну старість років до 75, а то й пізніше. Не кажучи вже про те, що душею всі поголовно відчувають себе в юнацькому віці.

По суті слід усвідомити, що ми чекаємо від старості. Зазвичай це жахи, пов’язані з набутими захворюваннями, втратою пам’яті і загальною слабкістю. В голові при слові «старість» з’являється образ згорбленого людини, трохи пересувається милички. На жаль, картина досить вірна. Але така старість наступає в дуже похилому віці.

А в 40, Шістдесят та Сімдесят п’ять років більша частина людей залишаються досить пильнують і бадьоренько. І не розуміють, чому повинні називатися людьми похилого віку.