Державність Уельсу здавна і міцно задавлена британцями, або навіть англо-саксами, — ще столітті в XIII. З того часу один з синів британського короля завжди носив титул царевича Уельського, а нескінченні кровопролитні війни, які в кінці кінців напевно вбили маленьку народність валлійців, закінчилися.

Валлійці до цих залежні в політичному відношенні, але зберігають національну культуру, мову, традиції, тим паче що вони зовсім не схожі англійським. Сказати, що все це завдяки житті «під крильцем» у британської корони важко — адже ще спочатку минулого століття в школах на півдні Уельсу англійські вчителі (а інших не було) безжально карали діток, якщо ті скористалися рідною мовою. Південь до цього часу вважається більш «англійської» частиною Уельсу, а північні валлійці нерідко навіть пишаються власною «Північний», тобто тим, що вони менше піддалися насильного британського впливу.

Природно, що в такій історичній ситуації склалося загальне неприйняття британської цивілізації, нації-поневолювача. При всьому цьому, природно, на дворі здавна запанували демократичні права і свободи та багато мешканців Уельсу не вважають за необхідне нестерпний істинне англійський уряд за несправедливості минулих.

Державний вид спорту валлійців — бардівська пісня, раз на рік вони проводять великі змагання бардів.

Незважаючи на те, що валлійці з гордістю зберігають і почетают свою культуру та національну ідентичність, у великих містечках Ви зрідка почуєте валлійсую мову. Цей, дуже непростий, до речі, мова, хоча й вивчається в школах, але інтенсивно вживається тільки посеред сільського населення, мовою ж освіти і культури таки міцно став британський.

Всього валлійці славляться за людей радісних і легких натурі, любителів пісні і смішного розповіді. До цього розташовують і необьятное смарагдові рівнини, стеляться довкола.