Під час колонізації Індія рівномірно все більшою і більшою мірою перетворювалася в земельну країну. У період після здобуття незалежності сільське господарство Індії також продовжує відігравати важливу роль в економіці країни. Толіка сільськогосподарського населення складає більше 70%. З їх більше 40% складають малоземельні і безземельні селяни, і не вважаючи їх сільськогосподарські робітники. Сільське господарство Індії має в головному рослинницьку спрямованість при тому, що в країні величезна в світі поголів’я худоби. Великої рогатої худоби двісті тридцять 000 Нуль голів, овець і кіз Сто двадцять мільйонів.

Але роль тваринництва в Індії зовсім незвичайна. Спочатку, велику рогату худобу в країні вживається як основна робоча сила у виробництві. Корів і буйволів вживають на орних і збиральних роботах, перевезеннях вантажів і зрошенні полів. Робоча худоба тут основним надбанням у селянина, його підгодовують і копітко за ним доглядають. Після того, як худоба постаріє, його забивають, тому по полях і дорогам країни заповнені, заважаючи дорожньому рухові, при всьому цьому залишаючись недоторканними і «священними» тваринами. М’яса і молока в Індії споживають сильно мало. М’ясо через те, що основна частина населення є вегетаріанцями, а молоко вживають, тільки додаючи його в чай. Продукти тваринного походження приймаються в країні в дуже малих кількостях. У рік доводиться тільки Сорок два літри молока, 1,5 кілограма м’яса і Три яєчка на душу населення. Ці продукти вживає тільки багате населення, яке є в Індії вузьким шаром в основній масі. Також як в Індії, сільське господарство Індонезії та інших держав Південної Азії сильно мало уваги тваринництву.

З продукції тваринництва Індія експортує тільки шкіри, кістки, шкури і щетину. Не рахуючи того, в країні широко використовується гній, який є не тільки лише головним видом добрива для селянських господарств, та й головним видом пального. Незважаючи на те, що клімат країни дозволяє вести землеробство щорічно, фактично зрідка де збирають більше одного врожаю. Більше 85% посівних площ займають продовольчі культури. Рівнини Гангу і Брахмапутри, також прибережні низовини становлять одну з частин величезної світового рисового пояса, далі простягається в Китай і країни Південно-Східної Азії. У Північно-західній зоні сільське господарство Індії представляє пшенична зона країни.

Пшениця вирощується на зрошуваних полях в зимовий сезон. У слабоорошаеміх і посушливих районах вирощуються посухостійкі культури: сорго, раги, баджра і різні маленькі просяні. Поширені також обширно різні види гороху, квасолі й інших бобових культур. Але, незважаючи на це, валова продукція сільського господарства країни не забезпечує на сто відсотків населення продовольством і тому нерідко доводиться імпортувати величезна кількість зерна. Для більшості мешканців країни головним і єдиним джерелом жирів служать олійні культури. Їх в Індії обробляють скрізь, але потреби в їх ще більше і Індії доводиться закуповувати рослинну олію за кордоном.

Сільське господарство Індії є найбільшим у світі виробником солодкого очерету. Головний пояс країни по виробництву цукру — це рівнина Гангу. Не рахуючи того Індія є однією з провідних глобальних держав по вирощуванню бавовни. Країна також є найбільшим виробником чаю в світі. У ній вирощується близько однієї третини всього світового збору чаю. Зазвичай принципова стаття індійського експорту — вивіз різних прянощів і спецій. Найголовніша з них — темний перець. Друге місце в світі Індія займає по збору бананів. З інших фруктів принципове місце відводиться манго — це індійська «королева» фруктів.