Штучні супутники Землі — це літальні космічного апарати, виведені на орбіту Землі і крутяться навколо неї по геоцентричної орбіті. Вони призначаються для вирішення прикладних і наукових завдань. У перший раз пуск штучного супутника Землі стався Чотири жовтня одна тисяча дев’ятсот п’ятьдесят-сім року в СРСР. Це було перше штучне небесне тіло, яке зробили люди. Подія стала можливим завдяки результатам досягнень в майже всіх областях ракетної, обчислювальної техніки, електроніки, небесної механіки, автоматичного управління та інших розділів науки. Перший ШСЗ віддав можливість виміряти щільність верхніх шарів атмосфери, перевірити теоретичних розрахунків і головних технічних рішень, які застосувались для виведення ШСЗ на орбіту, вивчити особливості передачі радіосигналу в іоносфері.

Америка запустила власний перший ШСЗ «Експлорер-1″ Один лютого одна тисяча дев’ятсот п’ятьдесят-вісім року, а потім, трохи пізніше, справили пуски та інші країни: Франція, Австралія, Японія, КНР, Англія. В області космічного дослідних робіт отримало широке поширення співпрацю між країнами всього світу.

Космічного апарат може називатися супутником тільки після здійснення ним більш одного обороту навколо Землі. А по іншому він не реєструється як супутник і буде йменуватися ракетним зондом, який проводив вимірювання по балістичній траєкторії.

Супутник вважається активним, якщо на ньому встановлені радіопередавачі, імпульсні лампи, що подають світлові сигнали, вимірювальна апаратура. Пасивні штучні супутники Землі в більшості випадків служать для спостережень з поверхні планетки при виконанні якихось наукових завдань. До них відносяться супутники-балони поперечником до декількох десятків метрів.

Штучні супутники Землі ділять на прикладні та науково-дослідні, залежно від виконуваних ними завдань. Науково-дослідні створені для проведення дослідницьких робіт небесних тіл, Землі, космічного місця. Такі геодезичні та геофізичні супутники, астрономічні орбітальні обсерваторії і т.д. Прикладні ІСЗ — це супутники зв’язку, навігаційні супутники, метеорологічні, супутники для дослідження ресурсів Землі, технічні та ін

Штучні супутники Землі, призначені для польоту людини, носять назву «пілотовані кораблі-супутники». ШСЗ на Приполярному або полярній орбіті іменуються полярними, а на екваторіальній орбіті — екваторіальними. Стаціонарні супутники — це запущені на екваторіальну радіальну орбіту ШСЗ, напрямок руху яких збігається з обертанням Землі, вони нерухомо висять над певною точкою планетки. Відокремлювані від супутників при виведенні на орбіту деталі, як, наприклад, головні обтічники, є вторинними орбітальними об’єктами. У більшості випадків їх іменують супутниками, хоча вони і рухаються повдоль навколоземних орбіт, і служать в головному об’єктами для спостережень в наукових цілях.

З Одна тисяча дев’ятсот п’ятьдесят-сім по Одна тисяча дев’ятсот шістьдесят два рр.. у заголовку космічного об’єктів вказувався рік пуску і буковка грецького алфавіту, відповідна порядковому номеру пуску в певному році, також арабська цифра — номер об’єкта знаходиться в залежності від його наукової значимості або яскравості. Але кількість запускаються ШСЗ швидко зростала, тому з Один січня одна тисяча дев’ятсот шістьдесят-три роки стали позначатися роком пуску, номером пуску в тому ж році і літерою латинського алфавіту.

Супутники можуть бути різними за розмірами, конструктивними схемами, масі, складу бортового обладнання, залежно від виконуваних завдань. Енергоживлення апаратури практично всіх ШСЗ робиться за допомогою сонячних батарей, встановлених на зовнішній частині корпусу.

На орбіту ШСЗ виводяться за допомогою керованих автоматом багатоступеневих ракет-носіїв. Рух штучних супутників Землі підпорядковане пасивним (тяжіння планет, опір атмосфери Землі і т.д.) і активним (у випадку, якщо на супутнику встановлено реактивний движок) силам.