Настирлива в зубах слово «постмодернізм» зрозуміло всім, а толком не зрозуміло практично нікому. Дуже просто їм кидаються на радіо і телебаченні, дуже важко роз’яснюють це явище специ. По суті, в цьому явищі немає нічого справді складного, так як властивості постмодернізму — в головному формальні. Це означає, що не потрібен глибокий аналіз твору (літературного, музичного, будівельного), щоб віднести його до постмодернізму — ряд чисто зовнішніх рис вкаже Вам на це.

По-1-х, постмодернізм — поняття дуже широке. Його слід усвідомлювати як напрямок у мистецтві або філософії. Це швидше ситуація, що охоплює всю культуру і людину, в тому числі і його особисте життя.

На даний момент мова піде про твір літературному. Основоположною рисою постмодерністського світобачення є усвідомлення світу і хоч якій частині світу як тексту, як слова, іншими словами як певного елемента змісту, вже не один раз сформульованого, висловленого, понятого. Нереально придумати щось нове, а означає, хоч яке слово постмодерніста — це цитата, алюзія, натяк, інтерпретація, просто пригадування чужого слова. Це гра з традицією.

Гра — головний принцип, що дозволяє втілювати постмодерністські установки. Конкретно звідси виходить і еклектичність (постмодерністи з’єднують і роз’єднують, міняють місцями і ролями всі ймовірні жанри і форми мистецтва, досягаючи або не досягаючи цієї новітньої властивості), і іменита Постмодерністське багатошаровість (так іменований «подвійний код»). Остання полягає в тому, що з першого погляду роман здасться Вам, наприклад, простим масовим детективом, і лише з другого або з десятого погляду Ви розкусили його справжній сенс і глибину (детективом прикидається іменитий роман Умберто Еко «Ім’я троянди»). Це гра з читачем.

Гра зі словом дозволяє практично все навколишнє — не тільки лише літературу — перетворити в єдиний великий текст. Це утворення «текстовий» світу є визначальним для модернізму.