Голодомор — Один з найжахливіших моментів історії України. Спочатку тридцятих років тут, як і в інших республіках СРСР, була розгорнена широкомасштабна програмка колективізації. Передбачалося на сто відсотків усунути особисті сільські господарства, замінивши їх колгоспами. Українські фермери масово відмовлялися перебігати чужу для їх новітню форму господарювання. Це являло сувору небезпеку для авторитету російської влади в УРСР.

Для того, щоб зломити сильний дух бунтарства селянства, під егідою розкуркулення, масово в цілих сімей вилучалися всі їстівні запаси. При всьому цьому, позбавлені документів, мешканці сіл не могли переїхати в на проживання інше місце. Реальний місцевий холокост.

Ситуацію погіршувало те, що економічні програмки тих пір часто не були обумовлені. На плечі фермерів лягали непідйомні нормативи за завданням зерна, що був стратегічним експортним ресурсом. У деяких регіонах весь збір цілком йшов на «загальнонаціональні» цілі. У результаті в країні склався трагічний недолік продовольства, і як наслідок, масовий голод. Не було ні то що борщу, у людей тривіально не було хліба.

За даними, наявними в різних джерелах, від голоду в 1932-1933 рр.. загинуло від 3,6 до Сім мільйонів українських. У головному конкретно мешканці сіл, смертність в містечках залишалася на рівні минулих років.

Обговорення голодомору в російське час було заборонено, тому широкого розголосу ситуація піддалася виключно в перебудовні роки. З Дві тищі шостого року Верховною Радою України голодомор та нормативні акти, що його викликали, були оголошені геноцидом українського народу.