«Друзі — це люди, які нас відмінно знають, але все одно люблять», — так свідчив Оскар Уайльд, говорячи тим афористично, іншими словами коротко, ємко, змістовно і до того ж в дуже запам’ятовується тямущою формі.

Так само ємко і змістовно звучить прислів’я «не рий іншому яму, сам в неї потрапиш», або відоме «а слона я й не помітив». Все ж жодне з цих виразів афоризмом не іменується. Афоризм, завжди чітке вираження філософської думки або узагальнення, має колоритну запоминающуюся форму, не рахуючи того до того ж завжди творця. Творець афоризму завжди відомий, більш того, афоризми звичайно випускаються збірками, мовляв, «Афоризми такого-то». Це те, що на даний момент стало стильно іменувати цитатами, і слово «цитата», видно, тому так відмінно і прижилося в даному вживанні, оскільки неодмінно значить чиєсь авторство.

Вирази на кшталт «що посієш, те й пожнеш» в общем-то, не достатньо чим відрізняються насправді від афоризмів, і так само несуть філософський погляд на життя. Але цей погляд належить народу, а не певній людині, не рахуючи того, афоризми і прислів’я / приказки розрізняються стилістично. Це означає, що на слух, просто по тому, як побудована фраза, ми часто відрізнити афоризм від прислів’я, навіть якщо раніше їх не чули. Час від часу навіть афоризми одного творця настільки яскраві, просто ідентифікуються.

Є також так іменовані крилаті вирази. «Щасливі годин не спостерігають», «віз і нині там», «по вулицях слона водили», «бачить око, та зуб не йме», «блудний син» — все це крилаті вирази. Хоча творці нам і відомі, але справа в тому, що вираз ці спочатку не існували самі по собі, а прийшли в наш побут з цілих творів — драми О. Грибоєдова, байок І. А. Крилова, біблійних притч. Іншими словами, афоризм — це фактично самостійний жанр, в якому творець творить свідомо, а крилаті вирази утворюються випадком, і ніколи не зрозуміло, яка фраза запам’ятається і пошириться скрізь, втративши вже власне джерело.