Стаття Сто п’ятьдесят дев’ять ТК РФ є гарантійною основою прав працівників у системі оплати праці. Спочатку, вона гарантує повне державне сприяння створенню системної організації з нормування праці. Норми праці, встановлені належними муніципальними органами, — це гарантований мінімум, знизити який роботодавець не має права.

Також працівники мають гарантії, що системи нормування праці будуть визначені роботодавцем тільки з урахуванням встановленого колективного контракту або при відповідній підтримці профспілкових органів. З цього випливає, що представники колективу мають повне право без допомоги інших брати участь у розробці нормативних актів з нормування праці на підприємстві. Також вони можуть подавати позов на створення неправомірних актів до органів правосуддя без отримання довіреності від працівника, права якої були порушені.

Виділяють норми праці декількох видів:

— норма виробітку. Цей показник визначає кількість продукції, робочий виробляє встановленого відрізок часу при забезпеченні звичайних критерій праці;

— норма часу. Даний показник визначає кількість часу, потрібну працівнику для виробництва однієї одиниці продукції;

— норми обслуговування. Вони позначають норматив обслуговування наданих пристроїв, встановлений для кожного працівника;

— норматив чисельності працівників. Цей показник визначає кількість робочого персоналу, потрібного для виконання наданого фронту робіт на власній ділянці виробництва;

— нормоване виробниче завдання. Воно встановлюється тільки з впровадженням норм часу і виробітку, припускаючи собою визначення повного обсягу робіт, який кожен робітник повинен виконати за зміну або деньок.

Норми праці розрізняються також по сферам впровадження і діляться на наступні типи:

— звичайні;

— єдині;

— галузеві;

— міжгалузеві;

— локальні.

Типова норма праці повинна бути розроблена і затверджена в порядку, встановленим урядом. Розробляється вона тільки певними федеральними органами виконавчої влади, після цього перебігає на затвердження Мінпраці.

Типові норми є встановленим державою мінімумом для кожної галузі економіки. Роботодавець може відійти від офіційно затверджених норм лише на користь працівника.

Локальні норми праці сприймає конкретно сам роботодавець в узгодженні з поглядом презентабельного органу робочого колективу. Повноважні представники вправі домагатися анулювання наявних локальних нормативних актів у судовому порядку, якщо при їх розробці не були враховані їх світогляд.

Точне і обов’язкове дотримання встановлених норм праці — це рівна обов’язок працівника. При всьому цьому роботодавець має повне право домагатися дотримання запропонованих норм. Але всі норми праці можуть бути дотримані лише при забезпеченні працівника нормальними критеріями для плідного трудового процесу. Для цього стан споруд, приміщень, машин та обладнання повинно бути справним. Також повинно бути забезпечено своєчасне надання технічної документації, а матеріали і інструменти для виконання робіт повинні бути відповідного властивості.

Цей список критерій повинні визначати правила і норми охорони праці на підприємстві. При недотриманні хоча б одного пт працівник має право звернутися до повноважні органи і затребувати забезпечення необхідними критеріями для звичайної плідної роботи. Якщо роботодавець не забезпечує цього, то працівник може звільнитися від обов’язку по виконанню запропонованих норм. При всьому цьому оплачуватися час простою повинно згідно зі штатним розкладом, тому що зупинка виробництва відбулася не з його вини.

Норми охорони праці — це основоположний документ для всього підприємства, тому потрібно суворо дотримуватися встановленого порядку.