Пізньої іноді по Петербургу плентався почесний пішохід. Пурга практично пройшла. Сумний півмісяць поливав посрібленими потоками пустельні проспекти. Пішохід плентався спокійнісінько, потихеньку посвистуючи по шляху. Звичайний шлях пролягав по проспекту, пізніше по парі провулків, по поросшему полином пустирищу. Пройшовши останньої поворот, перехожий загальмував, прикурюючи сигарету. Пустир прорізав приглушений писк.

«Прокляття», — шепнув пішохід, пускаючись спритнішими. Пізно! Перед принциповим перехожим поскакав п’ять стрибунів, злочинців, перевдягнених привидами. «Портфель»! — Просвистів першого стрибунець. Переляканий перехожий простягнув портфель. Підтягнувши простирадла, правопорушники схопили портфель, пізніше поскакали геть, тошно поскрипуючи по шляху. Продзвонив п’ять. Перехожий звалився серед пустиря. Приступ повалив річного мандрівника. Пси, що живуть пустирем, побилися, під’їду потрухи до цього почесного перехожого. Портфель пропав.

Пульхерія Петрівна плюхнувся перед постояльцем повну ополоник пригоріла перловки. «Нехай вдавиться, окаянний!» — Прочувственно поворушила мізками Пульхерія раніше премії підморгуючи. «Забирайся, повія!» — Прохаркал постоялець. Пульхерія понеслася геть. «Чому путана?» — Пізніше ридала пишноватая спокусниця. Нехай Пульхерія до цього підробляла проституцією, пристойні постояльці зволіли мовчати, боячись побоїв Пульхерініх компаньйонів. Останній компаньйон, річний кухар Порфирій Петрович знизував плечима, підшукуючи привід розслаблено переспати. «Хай платить, падлюка», — перериваючи рвучкого кухаря, піднялася Пульхерія, поправляючи політиці. Кухар знизав плечима. Почекавши, поки Пульхерія постукає по постояльцевой перекладині, кухар прокрався по підлозі, потихеньку прихопивши портфель, забутий позавчора передостаннім Пульхерінім фанатом, піжоном, переодягається привидом. Зрадник, робив кухарем, прошмигнув здолає придверних прощально плюнувши. Плювок потік по прокопчені плиті, кримінальний компаньйон пристрелив падіжну Пульхерию, воліють повій постоялець повісився. Кухар по шляху потрапив під прес-пап’є партійного погрому. Портфель пропав.

— Папа, допоможи прочинити, будь ласка, — піонер Петя простягнув татові, поважному виконробові Прохору Паличу курний проржавленній портфель.

— Піди, пограй, — підхопивши портфель, виголосив Прохор Палич.

— Будь ласка, — продовжував підлизуватися піонер.

Прохор штовхнув піонера по нирках, помахав хусткою, поки Петя пролітав у стелі. Почуя чудовий промисел, далекоглядний Прохор пробував відкрити портфель.

— Тато, тато, — повторно закликав неприємний піонер. Прохор поправив протигаз, пізніше повернув тумблер. За місця поповзла паралітична потрава. Піонера повалило, прокотили по підлозі, потрясло. «Нехай псехта пупет тато!» — Останнє приспівом згадав Папу піонер, піднімаючи парабелум, повний пороху. Після сумного дії Пете поставили монумент. Підписали дечим «Павлик». Сплутали, напевно. Інші піонери часом підходили, підкладали півонії. Час з’являлися партизани. Просльозившись, співали сумні пісні, поминали Петю. Портфель пропав.

Минуло порядком п’ятирічок. Пошуки ранця тривало. Посивілі правопорушники перерили звалища, роблячи останні проби. Після прісного прожитку пріосанівалісь, пускалися прибріхувати про ранці. По понеділках пили протухлої портвейн, писали кулю. Переможений співав півнем, поки покличуть. Останнє програв правопорушник на прізвисько Пупс. Пупс приготувався прокукурікати, проїхався по перилах, мимоволі потрапивши по листоноші. «Лист», — прохрипів повалений листоноша. «Про портфель?» — Проспівав правопорушники. «Почекайте, писано по-португальськи», — виголосив Пупс, відправивши подалі листоноші. «Чому по-португальськи, поглянь, промальований парк Пантін, передмістя Парижа», — виголосив подошедший Птірюга, кримінальний підліток-переросток. «Положення прояснилося. Портфель практично прорізався. Проривайтеся під греблею. Пийте протичумну щеплення. Протодиякон. »- Прочитав Пупс. «Париж! — Піднялися правопорушники, — Поїхали! »« Протодиякон віддав наказ прориватися, підемо пішки », — застеріг Пупс. Вбив пупси, правопорушники пішли пішки. За паризьким перону походжала почесна публіка. Пирхаючи, підходив поїзд. Очікували знатного голови паризької міліції, польського поміщика Пітера Портвейнда. Політрук за покликанням, письменник по професії, Пітер приїхав прощатися. Після передопераційної підготовки Пітеру пробігли півроку животіння. Порт