Салічна правда була сотворена в кінці 5-го століття. Зміст цього документа віддзеркалює наявний правовий та соц лад, що характеризує перехід первісного суспільства у класове, поява особистої приналежності й майнової нерівності. Являє собою збірник записів старих звичаїв приморських франків, написаний на латині. У ньому містяться судові випадки, які в підсумку неодноразового їх повторення перевтілився в звичаї. Містить у собі Пролог, Шістдесят п’ять титулів і Епілог.

Салічна правда: спільна риса

Збірник створювався як судове управління в діяльності арбітрів. Він не включав в себе якісь систематизовані правові норми, в ньому містилися тільки певні казуси, взяті з життя. Створення цього судебника, в якому були закріплені більш всераспространенние випадки, було потрібно, так як правові звичаї могли варіюватися залежно від місцевості. Вони були найменш надійними.

Одне з основних завдань Салічної правди — захист особистої приналежності. Збірник містить список злодіянь і покарань за їх. Під злочином (деліктом) розумівся шкоду, виду, заподіяні іншій особі, також порушення «королівського миру». А під покаранням розумілася компенсація за гріх. Фактично всі види покарань були змінені на штраф. Головною його метою було запобігання кровної помсти. У Салічній правді включені також статті, що регулюють цивільно-правові справи. Це ст. 46, яка регулює порядок переходу приналежності, і ст. 49, закріплює порядок спадкування.

Салічна правда: риса покарань

У період створення збірника в Франкськом царстві проживало Вісім груп населення. Залежно від приналежності людини (потерпілого) до певної групи визначалася міра покарання винного. Більш всераспространенним покаранням був штраф, який значився підсумком мирової угоди між сторонами. Він поділяється на дві частини — Файда (сума, передана потерпілому в якості викупу за кровну помсту) і фредум (сума, що виплачується за втручання державі). Також була реституція, тобто відновлення або повернення порушеного, також відшкодування витрат.

Відкупна вартість за вбивство людини називалася вергельдом. Так, життя вільного франка оцінювалася в Двісті солідів. Салічна правда прирівнювала раба до речі, його життя складала ціна жеребця або бика, іншими словами Тридцять солідів. Особлива група — напіввільні літи, які перебували в договірних відносинах з государем, брали участь у військових підприємствах і на суді, і в той же час їх судили за такими ж правилами, що і рабів — їх життя оцінювали в Сто солідів. Велику суму доводилося заплатити за вбивство осіб духовного звання. Так, погибель священика оцінювали в Шістсот солідів, а єпископа — в 900.

Салічна правда, не рахуючи обов’язкових відшкодування шкоди, вгадувала й інші покарання. Наприклад, у разі втечі винуватий підлягав смертної екзекуції з конфіскацією майна. У відношенні рабів також застосовувалися тілесні покарання.

Попереднє розслідування не проводилося. Арбітр обмежувався підтвердженнями, наданими сторонами. Обширно вживався ордалій (трибунал божий). Застосовувалися випробування вогнем, залізом і водою. В останньому випадку обвинуваченого пов’язували і кидали в річку. Якщо він потопав, його визнавали невинним. Іншими видами ордалія були клятва і судовий поєдинок. Останній призначався в разі, якщо відповідач вініл під єресі позивача. У поєдинку фермери билися на Дубину, а дворяни — на жеребчиках із знаряддям.

Салічна правда є принциповим документом для дослідження наявних відносин, це реальна історична знахідка, першоджерело, який заклав базу права феодального суспільного ладу в Європі.