Ери класицизму та Просвітництва, які панували в протягом двох століть у філософії, літературі та мистецтві, закінчилися французької буржуазної революцією, прогресивні ідеї якої стрімко переродилися в кривавий терор, екзекуції і ідейний нетерпіння. Відповіддю на настільки відчутні суперечності між найвищими думками і дуже непрезентабельний реальністю, яку вони породили, стала поява дуже величезного і всеоб’ятного культурологічного парадоксу — романтизму — останнього за власним охопленням і глибині думках напрямки в історії мистецтва, яке відшукало колоритне вираження в літературі, музиці та живописі .

Романтизм в літературі та мистецтві став вищою точкою думках гуманізму, які з’явилися ще за часів Відродження. Ось тоді з’явилося пильна увага до земній людині, з його недоліками і слабкостями, він став центром Всесвіту, мірилом усього сущого. Результати буржуазних революцій, породили гострі суперечності в мізках молоді та проявили всю неспроможність думках Просвітництва, примусили знову направити увагу на внутрішній світ особистості, на його своєрідність і глибину, відкинувши інтелектуальне суспільно-політичні ідеї загальної гармонії і процвітання.

Романтизм в літературі і мистецтві навколишній світ людини представляв як таємницю і загадку, усвідомити яку можна тільки емоціями, почуттями і сердечком. Раціональна реальність замінюється запаморочливими світами, які нереально дізнатися мозком. Тільки сильні почуття здатні протистояти світу, при цьому по силі і глибині вони настільки ж масивні, як і Всесвіт.

Романтичний герой завжди сміливо кидає виклик навколишньому світу, він чудово розуміє свою винятковість, пишається їй, розуміючи при цьому, що його смерть неминуча, адже він знаходиться в конфлікті не з окремими людьми або соц обставинами, а з цілого Всесвіту. Романтизм в літературі і мистецтві глибоко і з великою любов’ю змальовує внутрішній світ героя, його сильні духовні переживання. При цьому переживання ці нескінченні, адже романтичні герої — це тугий клубок протиріч. Бунтуючи проти неідеального світу, одні з їх спрямовуються увись, намагаючись досягти досконалості, рівного Богові, інші, навпаки, занурюються в лякаючу глибину зла і пороку.

Романтизм в літературі настільки ж по-різному будує художнє місце. Одні письменники-романтики пробують відшукати еталон в середньовіччі, там вони ліцезреют більш незаплямоване і затьмарена час, інші проектують утопії, створюючи бездоганні моделі прийдешнього. Але вони все пробують втекти від реального, де не рахуючи убогій буржуазної реальності немає нічого.

Романтизм в літературі став основоположником нових форм і визначив нові задачки, які залишаються животрепетними і в наші дні. Письменники-романтики зробили новий зміст, запропонували нові художні образи, де основним стає заколот проти сірості та повсякденності, а герой перетворюється в цільного і гармонійної людини, яка осягає і обхоплює власної незвичайною і могутньої особистістю не тільки лише закони земного існування, та й небесні еталони.

Романтизм у мистецтві і літературі сформував принципи народності та історизму, які стали основоположними в майбутньому розвитку мистецтва. Ще одним захоплюючим починанням цього напрямку стала теорія романтичною драматичності, сформульована теоретиком, німецьким філософом Ф. Шлегелем. Він призначив величезну роль мистецтва як досконалого інструменту зания і перетворення світу, відповідно, живописці романтизму — величаві творці, рівні Богу. Але зрозуміло було і те, що будь-який, навіть найбільш професійний художник-всього лише людина, і погляд його на світ суб’єктивний і обмежений. Теорія романтичною драматичності і стала відповіддю на дане протиріччя між еталоном в романтичному мистецтві і реальністю. Шлегель стверджував, що драматичність повинна неодмінно знаходитися при погляді художника не тільки лише на світ навколо нас, та й на себе самого, на творчий процес і на його підсумок. Таким макаром, творець визнається у власному недосконалість і в неможливості зробити еталон, тому що здатний розгадати загадку світу і всесвіту.