Існування різних моделей менеджменту обгрунтовано неупередженими відмінностями в державній культурі, розвитку економіки, політики, корпоративної культури компаній. Певні традиції та звички накладають відбитки на сферу ділових відносин. Але є історично сформовані моделі, які визначають основну стратегію прийняття рішень. До таких головним моделей відноситься південноамериканська модель менеджменту.

Риса американської моделі менеджменту спочатку полягає у виявленні головних передумов формування унікальної моделі управління.

Наявність ринку як основного механізму економічних відносин між його суб’єктами примушує управлінців діяти в критеріях найвищої конкуренції.

Другою особливістю стало те, що формування моделі менеджменту в США відбувалося на базі промислового суспільства, рушійною силою якої була індустрія. На базі цього основний підприємництва стала компанія.

Загалом же південноамериканська модель менеджменту побудована на принципах традиційної школи.

На сучасному етапі південноамериканська модель менеджменту побудована на переконаності в тому, що успіх контори базується на факторах, що лежать в її кордонах. Тому компанія стає закритою системою. Таке початкове переконання предназначает особливості американської моделі менеджменту.

Цей підхід визначає цілі і завдання як постійні елементи, які зберігаються протягом довгого часу. Основна стратегія компаній полягає в безперервному зростанні і спеціалізації виробництва, тому для американської моделі управління характерний механізм очевидного і незмінного контролю.

Для неї також властива найвища ступінь індивідуалізму. Свобода особистості предназначает приватне прийняття рішень: рішення, прийняте керуючим, ні за яких обставин не підлягає дискусії та є обов’язковою для виконання. Внаслідок цього настає не колективна, а персональна відповідальність за результати виконаної роботи. Все ж, в рамках одного рівня управління впроваджується принцип виробничої демократії, іншими словами співучасть працівників у прийнятті рішень, якщо це зачіпає їх особисті інтереси. Їм надається право без допомоги інших збирати всю потрібну інформацію, вибирати відповідний метод або прийом, з метою виконання основних завдань та планів. Час від часу працівники роблять робочі групи та інші об’єднання для вирішення різних завдань.

Але, незважаючи на індивідуалізм як основну рису моделі, ставлення до працівника диференційоване: він сприймається чисто як працівника, а не окремої особистості.

Черговий принципової рисою буде те, що у працівників відсутня відданість власній компанії, що сприяє досить високому показнику текучості кадрів. Деякі з них встигають поміняти до десяти компаній за час власної роботи. Тому найм проводиться на відносно недовгочасне час і всі про це знають, влаштовуючись на роботу.

Південноамериканська модель менеджменту — бездоганна модель для кар’єристів. Вона забезпечує жваве розвиток і просування працівника в рамках компанії. Укупі з тим працівник може розвиватися спеціалізовано, тобто вибудовувати горизонтальну кар’єру. Для цього проводяться різні курси збільшення кваліфікації при інститутах і інститутах.

Таким макаром, особливості історичного розвитку США, розвитку її економіки та політики, ділових відносин за допомогою американської моделі менеджменту забезпечили індивіду кар’єрний ріст і розвиток в проф плані.