Зараз нові промислові країни займають важливе місце в світовій економіці, хоча ще зовсім не так давно їх економіка була звичайною для держав, що розвиваються.

Риса держав НІС

Їх відрізняють порівнянно найвищий рівень ВВП, поширення промислових форм виробництва, щодо розвинена галузева фінансова структура, експорт вироблених виробів, дешевизна робочої сили. На більш високий, ніж у країнах, що розвиваються, рівень зрілості піднялися ринкові справи в цих державах.

Нові промислові країни — це, спочатку, якісь країни Латинської Америки: Мексика, Бразилія, Аргентина, які за багатьма показниками вже наблизилися до високорозвиненим в економічному відношенні країнам. У їх значно зросли обсяги промислового виробництва і дещиця індустрії в муніципальному державному доході. Істотно зміцніла позиція класу бізнесменів.

До НІС також відносяться такі азіатські країни, як Сінгапур, Гонконг (у складі Китаю), Тайвань і Південна Корея. Принципові позиції тут займає іноземний капітал, що сприятливо позначається на темпах зростання обробної індустрії. По експорту продукції в сучасному світі ці країни лідирують посеред ряду держав, що розвиваються.

Більш розвинені нові промислові країни світу — це Республіка Корея, Мексика, Аргентина, Сінгапур. Вони так щільно наблизилися до економічно розвиненим країнам, які вже знаходяться приблизно на цьому ж рівні з державами Європи, такими як Іспанія, Греція, Португалія.

Від цих держав практично не відстають і інші країни Азії. До них можна віднести Індонезію, Малайзію, Філіппіни, Таїланд. Тут спостерігається зростання обсягів промислового виробництва, хоча ще значуща частина місцевого населення зайнята роботами в сільському господарстві. Непохитно виростає експорт продукції, а представники державного капіталу впевнено кріплять свої позиції. Нові промислові країни Азії разом з країнами Латинської Америки (Колумбія, Венесуела, Перу, Чилі, Уругвай) час від часу іменують належать до другого покоління держав НІСу.

Нові промислові країни в світовій економіці, передумови жвавого темпу зростання економічного розвитку

Суттю парадоксу НІС буде те, що багато хто з країн, що розвиваються, долають аграрно-сировинну спеціалізацію економіки, формуючи промисловий комплекс, налагоджуючи модель господарства відкритого типу, яке може пристосуватися до інтернаціональним економічним ринків. Нові промислові країни, такі як Сінгапур, Гонконг, Тайвань і уряд Південна Корея, є ядром НІС. Прикладом такого вдалого діяння перебудови в цих державах служить освоєння нових електричних технологій. Для втілення цієї діяльності з’явилася потреба в інженерних кадрах, кваліфікованій робочій силі, здатної до незмінного перенавчання, і налагодженому конкурентноспроможної механізмі в сучасному економічному секторі. До кінця 80-го року «чотири дракона» вже були міжнародними експортерами продуктів електричної техніки.

Базовою умовою успіху НІС в економіці з’явилася динамічна збалансованість попиту на навчених робітників, тому створювалися університети, здатні втілити цю задачку і виявляти пріоритетні напрями підготовки професіоналів. Оснащеність висококваліфікованими кадрами являє собою важливий фактор найвищої продуктивності праці в цих державах. Нові промислові країни Азії фактично позбавлені галузей господарства, де б не був задіяний зарубіжний капітал. Експорт капіталу в НІК Азії здійснюється по-різному: у вигляді позики, прямих інвестицій або передачі нових технологій. НИС Азії на власному досвіді проявили, що збереження етнокультурних, філософських, історичних коренів суспільства відіграють важливу роль у розробці критерій, придатних для проведення реальних структурних конфігурацій і публічної перебудови.