Необхідність проведення реформ у сфері освіти з’явилася з розумінням того, що навчальна діяльність багатьох установ не дає належного ефекту і після занять школярі та студенти залишаються рівно з цим же багажем знань, з яким вони і прийшли. Для того щоб ближче познайомиться з цією проблемою необхідно познайомитися з поняттям навчальна діяльність, його складовими і реалізацією в сучасній системі освіти.

Навчальна діяльність — це один з важливих і головних видів діяльності кожної людини, результатом якої стає освоєння нових здібностей. Вона складається з таких компонент, як навчальна задачка, навчальний дію, дія контролю і дію оцінки. Насправді, ці поняття є методом, по якому відбувається саме навчання. Величезна кількість викладачів предназначили роки дослідженням такого питання, як краще подавати інформацію навчаються, щоб вона ними дуже засвоювалася і могла бути в майбутньому використана на практиці. Основна тенденція, яку вивели полягала в тому, що навчити їх простіше посеред однолітків. При всьому цьому люди однієї вікової групи не просто повинні відразу перебувати в приміщенні, та й вести взаємодію разом. Конкретно їх співпраця приведе до досягнення великих результатів засвоюваності інфи і застосуванні її на практиці. З цієї причини навчальна діяльність студентів нерідко пов’язана з проведенням семінарів або тренінгів, де вони можуть засвоювати нові здібності і пізнання в процесі їх дослідження разом зі своїми співробітниками. У школі, в молодших класах наочно побачити доказ це висловом можна на уроках, побудованих за принципом гри. Цікаво, що педагог не повинен інтенсивно втручатися у навчальний процес, а тільки керувати ним, схвалюючи вірні знахідки власних учнів і коригуючи їх пізнання.

Звичайна система навчання обгрунтувала свою невисоку ефективність. Так як протягом всіх років навчання викладання відбувається одним і цим же чином. Цікаво, що не враховується ні віковий аспект учнів та статевої, ні соц, ні їх психотипи. Насправді, педагоги всього лише в більш або найменш доступній формі дають інформацію учням, яка теж не змінювалася багато років, незважаючи на численні метаморфози в світі і суспільстві. Іншими словами, не відбувається розвитку мислення. Розвиваються пам’ять, мова, але не мислення, нездатність вибудовувати логічні зв’язки між подіями і людьми, немає спраги до знань.

Стандартний набір предметів, які повинен вивчити учень за роки навчання, не сприяє його особистого росту. Розвитку в ньому талантів, які в наслідок змогли б стати його професією. Якщо в учня яскраво виражений ентузіазм до гуманітарних наук, але можливості до засвоєння технічних дисциплін нижче середнього, то варто все таки кріпити його сильні сторони, а не проти волі нав’язувати йому інформацію, яка залишається на порозі навчального закладу в днинку його випуску звідти.

Деякі педагоги вважають, що вища навчальна діяльність — це самостійна навчальна діяльність. Пізнання, які учень одержав своїми силами, будуть для нього дорожче і зрозуміліше. Але це не означає, що можна видати йому завдання і на цьому закінчити навчання. Навпаки, вчитель повинен розвинути в учня бажання без допомоги інших знаходити відповіді на питання, з’ясувати більше, ніж йому можуть дати за кілька академічних годин. Пробудити в ньому інтерес до предмету можна змінивши стандартне зачитування лекцій та видачі домашніх завдань, на неординарні уроки, які зачіпали інтереси самого учня. Давали йому можливість відчути себе частиною процесу, його повноправним учасником, чий світогляд більш принципово, ніж вчительське.