Країни, розташовані на Англійських островах, що входять до складу одного країни, у якої загальна муніципальна символіка. Але вони так тривало відстоювали (і на даний момент продовжують це робити) свою незалежність, так печуться про державну ідентичності, що зберігають до того ж свої напівофіційні знаки. Будь-яка країна, має, приміром, власного святого покровителя і свою рослину.

Ірландці впрямую пов’язують власний рослинний знак — трилисник (або конюшина) зі Св. Патріком, який типо роз’яснював язичникам догмат Святої Трійці, показуючи лист трилисника, три частини якої і єдині, і різні. Хоча конюшина не є муніципальним емблемою, його вживають ірландці в світі.

Валлійці обрали повністю непривабливі рослина в якості власного знака — цибуля-порей. Їх виправдовує те, що вони його і не вибирали, а отримали від небесного патрона — Св. Девіда. Типо йому пару років довелося харчуватися тільки хлібом і цибулею-пореєм, ось він і заповідав його народові Уельсу як корисна рослина. Сучасні валлійці нерідко порівнюють себе не так з цибулею, як з більш приємним нарцисом. Вважається, що нарциси в Уельсі розцвітають в Денек Св. Девіда.

Шотландський чортополох (просто реп’ях) як би ще менше підходить на роль культового рослини: цибулю хоча б їстівний. Але у шотландців свої уявлення про гідне: вони цінують не користь, а патріотичність. З цієї точки зору будякам, з його колючками, немає рівних. Існує легенда, що роз’яснює його роль в шотландської історії. Час змальованих у ній подій іменують різне: то це був період набігів вікінгів, то римського завоювання. Так чи інакше, якісь вороги пробували вночі оточити табір сплячих піктів (так називалися корінні мешканці Шотландії) і захопити їх зненацька. Але воякам довелося пробиратися через зарості будяків, хтось із їхніх боляче уколовся і скрикнув. Чи потрібно гласить, що хоробрі пікти впору пробудилися і розбили ворога? А будяк зайняв поважне місце — нехай не на гербі, але на шотландських монетах.

Здається, що тільки британці обрали справді прекрасна рослина — червонувату троянду. Але і вона пов’язана з історією, при цьому далеко не мирного вдачі. Троянди були класичними геральдичними рослинами британських правлячих династій: червонувата — Ланкастерів, а біла — Йорков. Після довгої війни цих родів у другій половині П’ятнадцять століття їм вдалося одружити власних представників: Генрі Ланкастерського і Єлизавету Йоркську. Так було покладено край війні, а червонувата троянда розширила свій вплив на всю англійську місцевість.