Якими засобами вивчають атмосфери планет Сонячної?

У минулому про планетки і їх атмосферах люди могли судити тільки за даними спостережень за допомогою оптичних пристроїв. Відкриття спектрального аналізу дозволило вже у другій половині минулого століття вивчити склад атмосфери планет за діапазонами їх випромінювання. Створення ракет і автоматичних міжпланетних станцій в 50-60-х роках нашого століття вирішальним чином розширило можливості дослідження атмосфери планет Сонячної методом напрямки вимірювальної апаратури конкретно в товщу атмосфери найближчих планет. Російська автоматична станція «Венера-4», яка домоглася цієї планетки в Одна тисяча дев’ятсот шістьдесят сім році, «Венера-7», в перший раз плавненько опустилася на поверхню Венери в Одна тисяча дев’ятсот сімдесят році, «Ве-нера-9», в перший раз забезпечила отримання знімків поверхні планетки (1975 рік), і, врешті-решт, «Венера-13» і «Венера-14» (1981 рік), які передавали з поверхні планетки близько двох годин відомості про стан її атмосфери, критеріях освітленості хмар і самої поверхні, дали багату інформацію про склад, будову та режимі вені-рианским атмосфери. Південноамериканські міжпланетні станції «Марс», «Марінер», «Піонер» і «Вояджер» принесли нові принципові відомості про атмосферах Марса, Меркурія і Сатурна.