Всім відомі випадки, коли після виходу успішної книжки через деякий час виникає видання, в якому смутно вгадуються знайомі риси? А після того, як візьмеш книжку в руки і прочитаєш кілька сторіночок, розумієш, що тільки-тільки ознайомився з пародією. Або буває, раптово зустрічаєш на сторінках героя з іншого твору. Що ж все-таки це таке і для чого творці використовують подібні прийоми?

По-1-х, необхідно усвідомити, з якою метою творець написав пародію. Якщо він справді бажав зробити забавні твір, але з своєю індивідуальністю, це можна списати на наслідування найкращої, що, загалом-то, навіть хвалебно. Зазвичай такі твори самі по для себе гідні уваги, але окремими штрихами нагадують оригінал. Якщо ж це бажання прибутково реалізувати чужу ідею, це вже плагіат, іншими словами, злодійство.

Пародії нерідко зустрічаються в сучасній літературі, при цьому матеріалом може служити і класика, і сучасність. Один з найбільш яскравих прикладів, у світлі надзвичайної популярності книжки можна навести сучасному читачеві, — цикл про хлопчика-чарівника Гаррі Поттера. Трохи перший книжка побачила світ, на книжкових полицях з’явилася маса видань з схожими найменуваннями. З усіх написаних пародій, більш конкурентоспроможною виявилася серія Дмитра Ємця про російську дівчинку Таню Гроттер. Це можна було б іменувати плагіатом, якщо б російська серія через деякий час не почала жити власним життям. Єдиною точкою схрещення так і залишилася першою книжка.

Для творця, який пише пародію, принципово не перегнути палицю в збігах. Досить тільки намітити схожість, а розумний читач сам проведе паралель. Пародія в літературі повинна бути хоча б для того, щоб приділяти свою увагу на справді стоять книжки, адже наслідувати завжди прагнуть краще.