Не викликає жодного сумніву, що юзер, без допомоги інших пробує розібратися в питанні, як зробити локальну мережу між двома комп’ютерами, здавна переріс звичайного користувача, але з мережевими технологіями стикається в перший раз. Це повністю нормально, і відповіді час від часу відшукують навіть бувалі комп’ютерники. Тому вивчимо тему більш ретельно, попутно відповівши, як підключити локальну мережу між двома комп’ютерами.

Локальна мережа потрібна не тільки лише в інфраструктурі великих компаній, де всі компи адміністративного будови пов’язані між собою, що дозволяє оперативно обмінюватися плодами роботи. Все частіше зустрічається ситуація, коли на питання, як зробити локальну мережу між двома комп’ютерами, необхідно відповісти повсякденним юзерам.

Незважаючи на те, що посеред провайдерів, що надають доступ до глобальної мережі Веб, в поточний час ведеться конкурентноспроможна боротьба за абонентів, ціна їх послуг в якихось населених пт досить висока. В даному випадку хорошим рішенням є підключення до глобальної мережі тільки одного комп’ютера, з якого і буде надаватися доступ в Веб для інших, об’єднаних локальною з’єднанням. Перевага зрозуміло: кожен учасник оплачує свою частину ціни тарифного плану.

Усвідомивши, як зробити локальну мережу між двома комп’ютерами і виконавши таке підключення, любителі ігор отримують можливість проводити час за ними разом. Цінителі кінофільмів можуть влаштувати єдине сховище відео, доступне кожному.

Як зробити локальну мережу? Між двома комп’ютерами може бути організована зв’язок, так іменована локальна мережа (на противагу Глобальної). При цьому ніяких складнощів при всьому цьому зазвичай не з’являється, адже як виробники апаратної частини компів, так і розробники програмних товарів далекоглядно подбали про такий здатності.

Самий звичайної метод, який відповідає на питання, як зробити локальну мережу між двома комп’ютерами, полягає в з’єднанні двох системних блоків допомогою інтегрованих мережевих карт. На задній панелі корпусу ПК посеред величезної кількості портів є роз’єм мережевої карти. Він пригадує звичайний телефонний, тільки незначно збільшених розмірів. Мережеві інтерфейси сучасних компів розраховані на швидкості від Сто Мбіт до Один гігабіта. Для зв’язку між ними використовують особливий провід — виту пару, з боків якого особливими кліщами закріплені конектори (роз’єми «тато»). Зазвичай магазини, що реалізують виту пару, пропонують послуги обтиску (закріплення).

Отже, спочатку, потрібно точно виміряти відстань між комп’ютерами. Якщо воно складає до Сто двадцять м, а планується підключення на Сто мбіт, то можна їхати в магазин і сходу отримувати провід. При більшій довжині нагоді кожен 100-метрова ділянка з’єднувати з наступним допомогою спеціально пристрою — хаба (HUB) або світча (SWITCH), дещо важче, тому що слід продумати їх місця установки.

Після з’єднання мережевих роз’ємів проводом, необхідно перевірити в настройках BIOS комп’ютера стан мережевої карти — вона повинна бути включена (Enable), а в операційній системі встановлені належні драйвери.

Ось і все. Windows автоматом присвоїть мережевим картам унікальні номери. Залишається пройти по шляху «Мій комп’ютер — Мережеве оточення», де будуть відображені доступні папки. Відкрити доступ до Хочемо каталогам і дискам можна, натиснувши на відповідному елементі «Властивості» і вибравши «Доступ». У вікні необхідно підтвердити конфігурації, вибравши «Відкрити спільний доступ».

Якщо компи один дружки не бачать, то необхідно в налаштуваннях мережевої карти прямо вказати бажані швидкість і дуплекс (наприклад, Сто Мб Full Duplex).

Очевидно, при розробці локальної мережі час від часу з’являються й інші питання, але всі їх висвітлити в одній статті нереально.