Серйозних правил дорожнього руху не було прямо до Дев’ятнадцять століття. У їх просто не було необхідності. Але якихось звичаїв дотримувалися в обов’язковому порядку. Озброєні люди, наприклад, розповзалися так, щоб творити праву, озброєну руку зустрічного лицаря. Таким макаром вони показували свою дружелюбність і могли не боятися несподіваного нападу.

Виходить, що в середні віки буденним було лівосторонній рух. Між тим, прямо за лицарями, лівої сторони дороги стали дотримуватися і кінні вози, карети, диліжанси. Тільки піші бідняки випадали з цього правила. Вони не носили знаряддя, їм безпечніше було йти по правій стороні, щоб завчасно творити наближення вершників або карет. І так тривало досить довго, в низку європейських буржуазних революцій.

Соціальні потрясіння на деякий час навчили багатіїв скромності. Хизуватися багатством стало небезпечно для життя і багатий люд намагався не виділятися з натовпу. А тут ще з’явилися великі диліжанси, які тягнулися четвіркою або шісткою конячок, запряжених у візок попарно вервечкою. Керувати таким «потягом» було зручніше, сидячи верхи на одній з фронтальних конячок. За якийсь причині кучера воліли ліву конячка, а страшною стороною руху стала права. Дотримуючись правої сторони, кучер відмінно лицезрел зустрічний екіпаж.

Першою державою правостороннього руху стала Франція. Наполеон, завоювавши практично всю Європу, усюди вводив правила, подібні французьким. Тільки манірна Англія, заклятий конкурент Франції, не побажала наслідувати приклад власних супротивників. У Великобританії, як і у всіх її колишніх колоніях, ще водії дотримують лівої сторони. Невже тільки через застарілого принципу?

Остаточну крапку в європейських правилах руху поставив ніхто інший, як Адольф Гітлер. В усіх завойованих країнах він сталевий рукою насадив правосторонній рух. Так і їздимо аж до цього часу, за сформованими пригод і волі двох диктаторів.