Звичайне пристосування у вигляді складеної в два рази загостреною дроту з головкою — звичайна деталь нашого побуту. Та й її колись винайшли. Винайшли англійську шпильку абсолютно не у Великобританії, а в Америці.

У липні Одна тисяча вісімсот сорок дев’ять році південноамериканський інженер Уолтер Хант вимислу шпильку в її сьогоднішньому вигляді. За право використання його ідеї він отримав П’ятнадцять баксів — щось близько Чотириста баксів на даний момент. Але патент, як це час від часу буває, не убезпечив його права автора. У той же рік деякий заповзятливий англієць на ім’я Чарльз Роулі запатентував аналог шпильки Ханта у себе вдома. Таким макаром шпилька і стала відома як британський.

З іншого боку, багатофункціональні аналоги британської шпильки існували за тисячі років і до Ханта, і до Роулея. В Три тис. до н.е. шумери, які проживали в районі Межиріччя, використовували булавки із заліза і кістки. Найдавніші римляни також скористалися особливим пристосуванням — фібулою — щоб заколювати тогу — воно служило і застібкою, і прикрасою. Соверменіе англійські шпильки теж нерідко вживають як девайси, прикрашаючи їх стразами, золотом, коштовними каменями. В середні віки шпильку використовували буквоїди-вчені. Вже тоді папір стало важко Тпрост зшивати, назад винайшли пристосування для виробництва шпильок. Залізну дріт витягали, відмірювати співмірні відрізки, розрізали, згинали навпіл і з одного боку прикріплювали головку.

Не рахуючи як по прямому призначенню, шпильку можна використовувати в якості підручного засобу. Наприклад, плавці нерідко приколюють шпильку до плавкам — якщо вколоти нею зведену судомою м’яз, це може врятувати життя.