Першими обчислювальними пристроями були власні пальці людини. Коли цього засобу виявлялося недостатньо, у хід ішли камені, палички, черепашки. Складаючи такий набір десятками, а потім і сотками, людина навчався вважати і скористатися засобами вимірювання чисел. Конкретно з камінчиків і черепашок почалася історія розвитку обчислювальної техніки. Розкладаючи їх по різних стовпцях (розрядами) і додаючи або прибираючи потрібну кількість камінчиків, можна було створювати додавання і віднімання величезних чисел. При неодноразовому додаванні можна було робити навіть таке складне дію, як множення.

Потім починається історія розвитку засобів обчислювальної техніки. Першим засобом для обчислення стали придумані на Русі порахунки. В їх числа розбивалися на десятки за допомогою горизонтальних направляючих з кісточками. Вони стали неподменним асистентом торговців, чиновників, прикажчиків і керуючих. Ці люди вміли скористатися рахунками просто віртуозно. В майбутньому таке потрібне пристрій просочилося і в Європу.

Першим механічним пристроєм для рахунку, який знає історія розвитку обчислювальної техніки, стала лічильна машина, яку в Одна тисяча шістсот сорок дві році збудував французький учений Блез Паскаль. Його механічний «комп’ютер» міг створювати такі діяння, як додавання і віднімання. Цю машину звали «Паскаліна» і складалася вона з цілого комплексу, в якому встановлювалися вертикально колеса з нанесеними цифрами від Нуль до 9. Колесо при повному обороті чіпляло примикає колесо і повертало його на одну цифру. Кількість коліс визначало число розрядів обчислювальної машини. Якщо на ній встановлювали п’ять коліс, то вона могла вже проводити операції з великими числами до 99999.

Потім у Одна тисяча шістсот сімдесят три році німецький математик Лейбніц зробив пристрій, яке могло не лише лише віднімала і ложить, але також розділяти і множити. На відміну від машини Паскаля колеса були зубчасті й мали дев’ять різних довжин зубів, ніж та забезпечувалися такі невимовно «складні» діяння, як множення і ділення. Історія розвитку обчислювальної техніки знає багато імен, але одне ім’я зрозуміло навіть неспеціалістам. Це британський математик Чарльз Беббідж. Його по праву іменують татом всієї сучасної обчислювальної техніки. Конкретно йому належить думка, що в обчислювальній машині потрібно пристрій, який буде зберігати числа. При цьому цей пристрій повинен не тільки лише зберігати числа, та й давати команди обчислювальній машині, що вона повинна з цими числами робити.

Думка Беббіджа і лягла в базу пристрої та розробки всіх сучасних компів. Такою блок в обчислювальній машині іменують мікропроцесором. Але вчений не залишив жодних креслень і описів машини, яку він винайшов. Це зробив один з його учнів у власній статті, яку він написав французькою мовою. Стаття прочитала графиня Ада Августа Лавлейс — дочка відомого поета Джорджа Байрона, яка перевела її на британський мову і розробила для цієї машини власні програмки. Завдяки їй історія розвитку обчислювальної техніки отримала один із мов програмування — АДА.

XX століття віддав новий поштовх розвитку обчислювальної техніки, пов’язаний з електрикою. Було придумано електричне пристрій, який запам’ятовується електронні сигнали — ламповий тригер. Зроблені з його допомогою першого компи могли вважати в тисячі разів жвавіше, ніж самі механічні лічильні машини, але були ще дуже масивними. Перший ЕОМ важили близько Тридцять тонн і займали приміщення розміром більше Сто кв. метрів. Подальший розвиток обчислювальні машини отримали з виникненням принципового винаходу — транзистора. Ну а сучасні засоби обчислювальної техніки неуявних без впровадження процесора — складної інтегральної мікросхеми, розробленої в червні Одна тисяча дев’ятсот сімдесят одна року. Така коротка історія розвитку обчислювальної техніки. Сучасні досягнення науки і техніки підняли рівень сучасних компів на небачену висоту.