У 60-і роки телебачення стає так популярним, що фактично цілком тіснить сінематограф. Кінозали починають замикатися десятками. Режисери тих пір постійно перебували в пошуках того, чим все-таки можна ще залучити людей і відірвати їх від телеекрана. Цим обгрунтована особлива харизма картин старенького часу: у цей період знімати середні кінострічки було рівносильно самогубству, адже режисер міг втратити всіх глядачів. Кілька вдихнули життя в англійське кіно професійні подюссери, коли покинули країну.

Популярним жанром цих пір став детектив. Посеред героїв звучали імена місіс Марпл і Еркюль Пуаро (екранізація Агати Крісті стала знахідкою часу). У комерційному кіно з’явився персонаж, який зараз відомий, напевно, кожному школяреві в будь-якій країні світу — це відомий Агент 007, Джеймс Бонд, взятий з проіведеній Яна Флеммінга. Як ви зможете побачити, герой живий і донині.

Великий внесок в англійське кіно занесли режисери, дотримувалися позицій критичного реалізму, такі, як Карен Рейс, Тоні Річардсон, Ліндсей Андерсон, живопису у всіх фарбах сучасну їм Великобританію, а не її романтичне минуле.

Тоні Річардсон отримав Оскар за екранізацію в Одна тисяча дев’ятсот шістьдесят-чотири року роману Генрі Філдінга «Том Джонс». Ліндсей Андерсон, режисер, кінокритик, представник «Новітньої хвилі» в англійському сінематограф і руху «Вільне кіно», разом з Кареном Рейсом і Тоні Річардсоном організували студію з виробництва гостросоціальних малометражних кіно. Одна з короткометражок Андерсона, «Дітки четверга», присвячена утворенню глухих малюків.