Тасманійського диявола зараз водяться виключно в Тасманії, з континенту вони пропали приблизно Шістсот років назад, а в Австралії були люто винищені за те, що розоряли курники. Це маленька тварина, розміром з собаку, за зовнішнім виглядом пригадує маленького ведмедя. Відноситься до сімейства сумчастих, тому що у самок тасманійського диявола на животику є певна подоба сумки, де вона і виношує до певного періоду власних дитинчат. Народжується їх у самки приблизно Тридцять штук, але вони такі малі й слабкі, що виживає посеред їх менше чотирьох особин.

Це ті звірята, які встигають дістатися до сумки. Інші мати просто з’їдає, коли вичищає шерсть. Дитинчата, але, стрімко зростають. Тасманійського диявола мають наукове заголовок Sarcophilus laniarius, що значить «любитель плоті». Це справді хижі хижаки, при цьому дуже ненажерливі: за деньок вони поглинають обсяг їжі, рівний в середньому 15% маси їх тіла. Вони нічні хижаки, і тому особливих супротивників у їх немає. Крім людини їх може винищити б хвороба. У звичайних умовах ці тварини живуть Вісім років. Їх можна приручити і зробити домашніми в будь-якому віці. Вони не такі вже й страшні.

Своє суворе прізвисько «біс» цей звір отримав за стршние нічні кліки, які лякали перших поселенців з числа європейців. Тварина можна зустріти і вдень. Незважаючи на нічний стиль життя, тасманський біс любить погрітися на сонечку. Він не дуже розбірливий в їжі, величезну частину його раціону становить падло. Час від часу в екскрементах цих тварин знаходили також залишки взуття, фольгу, і інші не дуже їстівні предмети. Тасманійський біс вважається близьким родичем вимерлого сумчастого вовка. Коли звір розлючений, слід все таки остерігатися: він реальний хижак, сила його укусу вище, ніж у лева. Його щелепи так міцні і сильні, що здатні перегризти череп і хребет.