Костромської селянин, пожертвував життям для порятунку прийдешнього царя з роду Романових Міші Федоровича, залишається навічно в пам’яті російського народу.

У Одна тисяча шістсот дванадцять р. Міша Федорович ховався в Костромській області в Іпатіївському монастирі від поляків. Влаштувавшись в Москві, поляки бажали висадити на російський престол Владислава, сина польського короля Сигізмунда III. А молодий Мишко був першим претендентом на престол, і заочно коронований.

Загін поляків у селі Домніна захопив місцевого старосту Івана Сусаніна та затребував провести їх потаємно в розміщення прийдешнього царя. Але Сусанін зволів загинути, ніж зрадити. Він повів поляків у зовсім іншу сторону, а Міші попередив про загрози, тим виручив йому життя. Сусанін до кінця залишився резидентом російської корони.

Поляки замучили до погибелі Сусаніна, катуючи його про правильному шляху, але це не посприяло їм вийти з заболоченого лісу, де вони й загинули.

Коли правитель Міша зійшов на престол, він відвідав охоронну грамоту родині Івана Сусаніна. З цієї грамоті нащадки Івана звільнялися від усяких податків за подвиг їхнього предка.

У Одна тисяча вісімсот п’ятьдесят одна році в Костромі було встановлено монумент, на якому зображено погруддя молодого Міші, а біля основи розташувався уклінний Іван Сусанін. Але цей монумент був зруйнований в Одна тисяча дев’ятсот тридцять дев’ять році. На даний момент на цьому місці відновлюють зруйновану статую.

Так само ім’я Івана Сусаніна увічнено в поемі К.Ф. Рилєєва «Іван Сусанін», в операх М.І. Глінки та К.А. Кавоса, в картинах І. Скотті «Подвиг Івана Сусаніна» та інших.