У свій час — проформи заради! — Довелося мені в Ризі побувати на вправах у спеца, що знімає психічний бар’єр в розмові на латиською мовою. Заняття тривало три денька по три години, проходили російському і складалися фактично з монологу самого спеца, що віщає про все потроху. Мене вразили кілька фраз, які звучали напористо і постійно. Одна з їх, що відноситься до вдалим у фінансовому або кар’єрному відношенні людям, вже стала звичайною: «Він піднявся» (Не is risen). До речі, до подібного роду фразам примикає і більш неприємний, на мій погляд, евфемізм «це ваші проблеми» (That’s your problem), що означає насправді «мене це не стосується» і ховає повна байдужість до людини. Весело, що всі ці «мантри» беруться, звичайно, з американських кінофільмів. Але на противагу американізмів прозвучав на вправах і подальший експромт. Він касалcя представників влади, про які було сказано так: «Вони не повинні нічого пояснювати». Передбачалося, що роз’яснювати влади нічого не повинні електорату з приводу прийнятих ними рішень. Крім, я так розумію, передвиборних обіцянок, які в розрахунок не приймаються. Далі йшли пояснення щодо індійської кастової системи, яка була піднесена як еталон стратифікації суспільства. Рівна аналогія з Латвією не була проведена, але противний осад залишився.

Болівар не витримає двох

Мене завжди зацікавлювало як в реальності етнократічна місцева імперативна еліта. Адже мовна сегрегація — це тільки одна зі складових (як на даний момент обожнюють гласить!) На шляху поділу суспільства. По правді, юні і люди середнього віку можуть вивчити мову і вже вивчили. Так у чому все-таки справа? Чому перешкоди доступ до влади для другої за чисельністю громади Латвії все таки є? Посилаються то на мову, то на окупації, то на лояльність державі, то на «ядро» Конституції, не може бути змінено, а то й — о, жах! — На Кремль. Зрештою, створюється спогад, що причину завжди можна відшукати, хоча фантазія вже вичерпується, але головне — не пустити і все.

А адже перші етнічна сегрегація, хоча і прихована, розпочалася вже спочатку 90-х років з деіндустріалізації латвійської економіки. У промисловому секторі працювали в головному «російськомовні». Багато було і латишів, але російських все таки було більше, так як ділова документація йшла російському мовою. На даний момент це сприймають як русифікацію, запамятивая, що російський служив мовою міжнаціонального спілкування. І в цьому не було нічого незвичайного для такої багатонаціональної країни як СРСР.

Приклад для зіставлення. У період незалежності одна з місцевих компаній, з якою я співпрацювала, отримала лист із Грузії на грузинській мові. Співробітники контори довгостроково його крутили, розмірковуючи, де б відшукати перекладача, а пізніше взяли і відповіли на латиською. Що вони там написали, не знаю. Думаю, що нічого непоганого. Та й справи від цього навряд чи краще пішли. Більш грузини не писали.

Отже ось, початок деіндустріалізації хтось сприйняв як час необмежених собі здібностей, хтось «піднявся», якісь безвихідно занурився, хто до пори до часу ще пробував залишатися на плаву.

До перебудови, я працювала перекладачем на ВЕФе і пам’ятаю будівництво нового комбінату харчування. Ми для нього переводили документацію та патенти. Правда, прогулювалися туди обідати досить зрідка, так як наш корпус знаходився далеченько і ми не встигали повернутися за час обідньої перерви. Але пам’ятаю, що годували там чудово. Мені особливо подобалося, так як там практично завжди кохані мною маслини.

Потрібно сказати, що організація системи живлення на заводі відрізнялася від усього, що я бачила, так як мені, як перекладачу, доводилося бувати й на інших підприємствах. Дами, що працюють на ВЕФе, могли купитися продуктами, фактично не виходячи з місцевості заводу. Бігати по магазинах після роботи не було необхідності. Природно, на місцевості знаходилися і дуже старі цехи, і так зване «шкідливе виробництво», але реконструкція, проведена Олегом Костянтиновичем Ленева, директором об’єднання, виявилася більш ніж вдалою.

Потім, в 90-і роки, комбінат зруйнували. Я вже там не працювала, але мені відали колеги, поручні сходових кліток з «м’ясом» віддирали і відвозили на дачі. Воістину, пора необмежених здібностей. Звільнені робітники і специ кинулися врозтіч. Інші вдалі підприємства зрозуміла та ж доля. Так був зрізаний шар промислових робітників і науково-технічної інтелігенції. Відбувся перший соціал-дарвіністской відбір. На тих хто може здерти перила і на тих, хто не може. Про державну належність тоді ще не свідчили так звучно.

Коли нарікають, що в Латвії пасивне населення, не бореться за свої права, я думаю: а хто тут може реально зібратися і щось домагатися? Які важелі тиску на владу? Пролетаріату немає. Водії з «Ригас сатіксме» (міський транспорт) отримують дуже солідні заробітної плати, для чого їм бастововать? Лікарі вимагають, щоб їм платили «по-європейськи». Одкровення одного з докторів, до якого я прогулювалася, мене в цьому тільки запевнили. Вчителям скоро буде деякого вчити, їм уже не до страйків. І страйки у нас якісь лялькові. Якщо, приміром, у Франції страйк SNCF (сталева дорога), то зупиняється вся індустрія країни. А у нас індустрії немає. Торговці ж і комерсанти по натурі власний страйкувати не адаптовані. Профспілки обслуговують в головному держчиновників. Про це я знаю не з чуток. Літні люди тихо пробують вижити. Атомизированное населення дає кредити, платить за освіту діток, трохи тягне на для себе рахунки за квартиру і комунальні послуги. Залишається незадоволена молодь. Але вона один раз уже «побастовала», розгромивши магазини з алкоголем у старенький Ризі (думаю, що це була кимось влаштована провокація), і зараз, звичайно, робить ноги. Виїжджає за кордон. Так кому страйкувати?

При деіндустріалізації 90-х був зрізаний шар суспільства, потенційно здатний протистояти владі і її ж, рідний, обмежувати.

Потім з’явився інститут негромадян. Це була вже очевидна етнічна сегрегація. Хоча в негромадяни потрапили і латиші. Але, як говориться, ліс рубають, тріски летять. «Негр» (негромадянам) і пізнання мови не посприяло. Було треба визнати «правильну» історію Латвії, заспівати або, як я час від часу жартую, «станцювати» гімн, тоді Департамент по громадянству і імміграції міг ще помислити і вирішити.

Потрібна була цій державі натуралізація негромадян? Думаю, не дуже. Очевидно, залишалася проблема, але головне, що значна частина населення опинилася в законодавчому порядку позбавленої будь-якої здатності впливати на владу. Вобщем, потрібно визнати, що багато хто і не бажали приймати громадянство. З різних причин. Передумови ці більш або найменш відомі. Одним словом, з’явилися alienьи. А коло «обраних» знову звузився. Болівар поскакав далі.

Про священну корову

Вбивство худобини в Індії дорівнювало до вбивства брахмана, члена вищого індійської касти. Про нашу священну корову [латиською мовою], яка становить езотеричне — не прописано, а імпліцитне! — «Ядро Консти