По зіставленню з прародителькою психології філософією, історія її становлення та розвитку як науки невелика. Але до оформлення психології в самостійну область наукового пізнання пройшло багато століть, протягом яких формувалися пізнання і уявлення про душу людини — такого «хиткому», «неясному» і невизначеному, але такому всеоб’ятном предметі, дослідженню якого і призначила себе психологія. Таким макаром, головні етапи розвитку психології можна поділити на донаукових, що з’явився в стародавні часи, філософський — дуже довгий, коли в протягом багатьох століть збиралися і формувалися в певні теорії уявлення і спостереження вчених-мудреців про людину і його «внутрішньому світі», і науковий , який починається з середини XIX століття, коли стали проводитися перші експериментальні дослідження в даній області.

Історичні етапи розвитку психології починаються в стародавні часи. Усвідомити природу людини пробували ще античні філософи. Вони були переконані в існуванні певної субстанції, що відповідає за його поведінку. Матеріалісти представляли душу у вигляді фізичного тіла, що складається з дрібних атомів, ідеалісти вважали, що душа нематеріальна, якась ефемерна субстанція, живе незалежно від людського тіла і містить в собі вищий розум. Величавий філософ Арістотель не відділяв душу або «психу» від тіла, він вважав, що вона розміщується в сердечко людини, копить всередині себе пізнання про Всесвіт і завдяки цьому допомагає людині втілити себе в житті.

Неув’язка душі породжувала нескінченні дискусії і в період середньовіччя. Богослови відторгали філософські вчення про душу і природно наукові вишукування, вважаючи, що всім на землі і людським розумом зокрема управляє вище божественне істота. Схоласти ж пробували поєднати богословські вчення теорії Аристотеля і роз’яснити земні процеси виходячи з переконань людського розуму, «осяяного» божественної вірою.

Чергові етапи розвитку психології вже як науки про свідомість починаються з XVII століття і пов’язані вони з теорією Декарта, який зробив механистическую модель поведінки. Згідно їй душа, розміщена в мозку і складова його суть, слід по руховим нервішки в мускули, що дозволяє рухатися кінцівкам і здійснювати ті або інші діяння. Не рахуючи того, душа дозволяє людині управляти своїми вчинками, що відрізняє її від тварини. Ця дуалістична теорія, вказує існування душі, керуючої тілом за допомогою механічної моделі, незважаючи на розвиток пізнань в анатомії та фізіології людини, тривалий час була провідною і стала відправною точкою для становлення пізніх психічних теорій.

Етапи розвитку психології в XVII столітті пов’язані з жвавим зростанням природничих наук. Хімія, фізика, потім у XVIII столітті фізіологія, яка дозволила наблизитися до усвідомлення того, як відбувається передача інфи в людському організмі, занесли власний внесок у становлення і формування наукової психології. Зрештою, в XIX столітті виникає соціологія і перший експериментальні лабораторії, що дозволяють стежити за реакціями і вчинками людини. Починаючи з цього часу формуються нові етапи розвитку психології вже як науки про поведінку. Початок цьому поклав німецький учений В. Вундт, який відкрив у Одна тисяча вісімсот сімдесят дев’ять році першу лабораторію з дослідження змісту і структури свідомості. Пізніше така лабораторія була організована і в Рф вченим-натуралістом В. М. Бехтерева.

Сучасна психологія починає свій розвиток в ХХ столітті як сукупність різних галузей пізнання, що включають наукові напрямки і дисципліни, що вивчають різні конкретні прояви психіки та її механізми. Починаючи з середини ХХ століття і до наших днів етапи розвитку психології — це поява і розвиток величезної кількості напрямків і шкіл (біхевіоризм, когнітивна, аналітична, гуманістична психологія і т.д.), що мають власні уявлення про людину і механізми його поведінки, нерідко суперечать друг дружку. Але в міру поглиблення психічних пізнань протиріччя між різними напрямками згладжуються, з’являється еклектичний підхід, вибирає з наявних теорій ті концепції, які в основному допомагають розібратися в тих або інших явищах і виробити дієві механізми допомоги людині в поліпшенні та гармонізації його життя.