Російське правознавство запозичило поняття «джерела права» у римському. Зрозуміло величезна кількість значень даного терміну. Але коли мається на увазі джерела цивільного права, під ними припускають обов’язкових форму вираження його норм. Їх правоприменительное і юридичне значення знаходиться в залежності від того, встановлені і визнані чи вони державою. Тільки в даному випадку їх можна використовувати для врегулювання відносин. Коли джерела цивільного права формально не визнані, то їх норми не мають обов’язкових для всіх значення і юридичної сили.

У правових системах сучасних просунутих країн основною формою (іншими словами джерелом) права виступають закони. Вони являють собою нормативні акти, володіють вищою юридичною силою. А на радянську законодавчу систему впливало відсутність ринкових відносин. З цієї причини нормативні акти, затверджені державою, значилися єдиною формою цивільного права.

Укупі з входженням країни у світову економіку, з’явилася необхідність врахувати в її законодавстві та міжнародні юридичні положення. Таким макаром, в джерела цивільного права РФ слід включати і загальновизнані у світі принципи інтернаціонального, і його норми, також ті договори, які РФ укладає з іншими країнами.

В області обороту майна завжди грав роль звичай. Правда, в російській правознавстві він не мав значення джерела хоч якій галузі, хоча якісь посилання на це можна відшукати і там. Перехід до ринкової економіки відродив і це поняття, яке відшукало відображення в новенькому законодавстві. Насправді, з’явилася ще одна форма цивільного права. Пов’язано це було з роллю застосуванням звичаю в операціях з майном.

Зрозуміло, що джерела цивільного права інші, не рахуючи законів, несуть всередині себе певний ризик. Адже їх визнання далеко не завжди зафіксовано вірно і формально. При встановленні змісту норм за певним нагоди вірогідний свавілля судів і розбіжності між зацікавленими особами. Конкретно з цієї причини правила моральності і моралі не можна включати в джерела цивільного права, незважаючи на те, що багато хто з їх все таки лежать в базі більшості законів. Але тому що вони можуть бути застосовані для з’ясування якихось моментів методом логічного тлумачення, їх необхідно по максимуму зробити формальними і певними.

У законодавчій системі Великобританії і Америки основною формою права виступає судовий прецедент. Це вирок, який виносить трибунал по певному спору. В Рф він формально не заходить в джерела цивільного процесуального права. Правда, час від часу він все-таки застосовується в практиці вирішення спорів через трибунал. Прецеденти по якимсь питанням публікуються, який визначає умови та порядок запровадження законів, тим істотно полегшуючи їх впровадження при вирішенні спорів.

Цивілістична доктрина, яка являє собою тлумачення закону вченими, сформульоване у вигляді висновків, також не вважається джерелом права. Вона не носить обов’язкових вдачу. Трибунал може враховувати ці висновки, висловлені від імені компетентного, або взяти їх за базу для внесення конфігурацій до законів, але юридичною силою вони не володіють.

Також до джерел права не можна прирівнювати акти місцевого вдачі або особисті, якщо вони не виходять від органів влади і не наказують обов’язкових для всіх норм.

Нерідко юридичні особи встановлюють свої правила, регламенти, документи і контракту всередині компаній. Підпорядкування їм може бути тільки добровольчим, обов’язкових вони тільки для тих осіб, які входять в компанію і погодились їх дотримуватися.

Таким макаром, джерела цивільного права бувають тільки трьох видів:

— нормативні акти, або закони;

— міжнародні договори, в тому числі і з роллю Росії;

— звичаї, які визнані і зафіксовані законом (наприклад, звичай ділового обороту).