Відомий живописець Вінсент Віллем Ван Гог може служити прототипом справжнього творця, адже в його житті було все, що чуже повсякденним смертним, але «покладається» генію: довгі пошуки покликання, духовні метання, перебігання з крайності в крайність, самотність і злощасна любов. Мистецтво його не було зрозуміло сучасникам і значилося примітивної мазаниною.

Деякі з його сучасників-художників, щоправда, захоплювалися ним і клопоталися як могли про те, щоб після смерті його полотна не пропали. Зате такий впізнаваний і практично культовий живописець, як Поль Гоген, невисоко оцінював роботи Ван Гога і навіть його самого не вважав гідним власного суспільства.

За нещадної драматичності сам Ван Гог схилявся перед майстерністю Гогена і всіляко прагнув до встановлення з ним дружніх відносин, а саме, запросив його до для себе в Арль. І Гоген справді приїхав в Арль на запрошення Ван Гога — але справа тут була в тому, що він у фінансовому сенсі був багатьом повинен родині Ван Гога, допомагала йому матеріально і постійно брала його картини.

Дуже скоро Ван Гог і Гоген практично огиднули друг дружку, проводячи практично завжди один на один. Ван Гог зміркував, в кінці кінців, що і творчі, і світоглядні установки у їх різні, і плідні відносини між ними неможливі.

Ван Гог, і ніколи не минулий урівноваженою людиною і у всьому доходив до крайнощів, в один прекрасний момент, як говорить напівлегендарний розповідь, підкрався до Гогену з бритвою в руці, але той впору його побачив і ймовірного вбивства не вийшло. Тут і починаються неув’язки. У ту ж ніч Ван Гог відрізав для себе не вухо, як обожнюють виражатися любителі екстриму, а мочку вуха. Для чого Ван Гог відрізав вухо?

Може бути, справа в докори сумління — адже він бажав знищити людину без видимих обставин, в нападі нехороших емоцій.

Може бути, це був напад реального безумства, і Ван Гог просто не усвідомлював, що робить.

Вірогідний і зовсім інший варіант: сучасні мистецтвознавці схильні вважати, що вся історія з бритвою — єресь. Типо в реальності Гоген і Ван Гог дуже посварилися і конкретно Гоген власної шпагою відхопив мочку вуха Ван Гога.

 

Начебто там не було, Ван Гог після чого до кінця життя фактично «не вилазив» з психіатричних лікарень, не кажучи й не кажучи про те, для чого відрізав вухо, а потім вислав його однієї знайомої, щоб вона зберігала його як зіницю ока.

Всі матеріали, листи та особисті документи художника залишилися у дружини його молодшого брата Теодора, Іо. Вона копітко клопотала про збереження його робіт і жодну з їх продала, хоча через деякий час після смерті Ван Гога вони стали по-справжньому дорогими. До цього часу нащадки Ван Гога по смуги його брата (у самого у нього діток не було) залишають частину архіву засекреченим, в тому числі щоденник Іо. Може бути, конкретно в ньому є відповідь на питання, для чого Ван Гог відрізав вухо.

За останньою мірою, факт цей обріс легендами і став частиною виду вузького художника, величезного дивака і божевільного, якому не вдалося відшукати жодного справжньої дружби, ні істинної любові.