Як і всі розділові знаки, коми з’явилися для того, щоб показувати на листі особливості усного мовлення, точніше, її інтонацію.

Наприклад, кінець кожної фрази ми позначаємо виразною паузою — на листі в цьому місці слід поставити крапку. Якщо нам доводиться перераховувати кілька предметів або дій, то інтонацію ми робимо перечислительного — а в письмовій мові ставимо коми між однорідними членами речення. Отже, 1-а причина, по якій необхідні коми — передати потрібну інтонацію вирази.

Здається, що в сучасному світі, коли текст не читається вголос, а відразу записується і потім сприймається «про себе», ця функція застаріла. По суті вона просто мало змінилася, стала відбивати не тільки лише інтонацію, та й синтаксичну структуру пропозиції.

Незважаючи на те, що правила споживання коми досить багато, в узагальненому вигляді можна сказати, що вона потрібна, щоб виділити ті частини речення, які займають у ньому особливе місце, не входять до його структури (відозву, ввідні конструкції, причетні і дієприслівникові обороти) і для того, щоб розбити складне речення на його звичайні частини. Такий поділ сприяє візуально більш жвавому сприйняттю пропозиції: око не плутається в достатку другорядних членів речення, а сходу лицезреет всі його граматичні (вони ж — смислові) бази. Легкість сприйняття — ось друга причина, по якій необхідні коми.

Не рахуючи того, що така пропозиція прочитується легше, воно й розуміється вірно (точніше, правильно тому змісту, який організував своїми комами його творець). Традиційний приклад написаного без коми наказу «Стратити не можна помилувати» вказує, що конкретно цей символ може докорінно поміняти зміст речення. І це третя, сама безперечна причина того, для чого необхідні коми.