Роботу хоч якій компанії оцінюють по величезній кількості характеристик, і вони всі характеризує різні нюанси її діяльності. Так, обсяг виробництва вказує потужність підприємства, рентабельність — його економічну ефективність, забезпеченість тими або іншими ресурсами — стабільність і надійність поставок. Дебіторська та кредиторська заборгованість є необхідними показниками грошового здоров’я підприємства. Про те, що вони означають і як можна ними керувати, ми поговоримо в даній статті.

Спочатку, ньому потрібно дати визначення таких понять, як дебіторська і кредиторська заборгованість. Дані поняття за власним економічним змістом прямо зворотні. Дебіторська заборгованість відображає суму, яку повинні підприємству його контрагенти — покупці, постачальники, органи влади тощо. Час від часу буває так, що заборгованість контрагента являє собою якісь речові цінності, які вже оплачені, але ще не доставлені. Незважаючи на те, що реальний предмет заборгованості — продукти, в балансі все одно відображається їх валютна ціна.

Кредиторська ж заборгованість — це сума, яку заборгувало саме підприємство іншим госпдіяльності або органам муніципального управління. Таким макаром, дебіторська і кредиторська заборгованість є, з одного боку, зворотними, а з іншого — затісно взаємопов’язаними поняттями.

У цілому наявність заборгованостей є звичайним і допустимим явищем у певних межах. Якщо ж борги перевершують ці межі, то висока можливість появи кризи. У випадку перевищення допустимих порогів показниками дебіторської заборгованості, можуть з’явитися труднощі з ліквідністю, а в разі кредиторки — з платоспроможністю підприємства.

Виходячи з вищесказаного, важливим завданням фінансового менеджменту підприємства є управління дебіторською та кредиторською заборгованістю. Даний процес покладається на вищу ланку управління в області грошей. Його складовими є:

  • облік дебіторської та кредиторської заборгованості,
  • прогнозування майбутніх характеристик заборгованості,
  • встановлення максимально допустимих сум боргу,
  • у міру потреби — прийняття заходів по коректуванню характеристик, які не задовольняють вимоги управління.

Облік заборгованості ведеться в особливих статтях балансу, також на рахунках бухобліку. При всьому цьому кредиторські зобов’язання розбиваються по суб’єктам, яким підприємство має кошти — постачальники, бюджет, покупці і т.д.. У випадку з дебіторською заборгованістю, не рахуючи розбивки по суб’єктам ще є і поділ по надійності боржників, у тому числі є так іменований резерв незрозумілих обов’язків, які можуть бути не виконані їх носіями. Тільки після того, як заборгованість якесь час побула в такому резерві, вона може бути списана як безвихідна.

Що стосується критичних заходів з регулювання боргів, то вони можуть бути різними: для дебіторів — судові позови, вербування колекторських агентств, накладення додаткових стягнення на боржника. У випадку з кредиторськими обов’язків почастіше головною мірою регулювання буде вербування додаткових коштів для покриття боргу або проведення переговорів про перегляд термінів оплати.

На жаль, конкретно ідея про те, що дебіторська і кредиторська заборгованість — звичайне явище, призводить до зайвої безпеки керуючих грошима підприємства. Поспішаємо застерегти читачів від зайве розміреного справи до подібного роду обов’язків — відомі багато випадків, коли вони накопичувалися до величезних розмірів і ставали передумовою великих заморочок прямо до повного краху підприємства.