У період з Три тисячі двісті по Дві тищі чотиреста роки до н. е.. склалися всі напрямки культури, якими прославився Старий Єгипет. Архітектура в мистецтві займала провідне становище. Основними спорудами з давніх часів розвитку цієї цивілізації були монументальні гробниці знаті і царів. Заупокійні культи гралися важливу роль у розвитку і були щільно сплетені з умираючих і божеств природи.

Рабовласницька знать і царюй приділяли величезне значення забезпеченню після погибелі «вічного життя». Зводилися грунтовні гробниці, матеріалом для яких був міцний камінь. При всьому цьому необхідно підкреслити, що житла живих людей зводилися з дерева та цегли. Таким макаром, усипальниці були першими кам’яними будівлями.

Архітектура Старого Єгипту приділяла величезне значення будівництву гробниць. Це виражалося не тільки лише в тому обсязі коштів, які витрачалися на їх спорудження. Спорудження гробниць домагалася великих зусиль. Камінь доводилося везти здалеку, витягувати на величезну висоту за допомогою насипів.

Архітектура Старого Єгипту розвивалася в напрямі росту надземної частини будови горизонтально. Але така лінія будівництва не могла створювати необхідну спогад гнітючої монументальності споруди. У зв’язку з цим архітектура Старого Єгипту перебігла на новий крок розвитку. Найважливішу роль зіграла в будівництві думка зростання будови по смуги вертикалі.

За якимсь джерелами, в перший раз вона втілилася в процесі зведення піраміди-усипальниці Джосера (фараона Три династії). До кінця єгипетської історії збереглося ім’я зодчого Імхотепа, першого будівельника споруд з каменя, доктора, мудреця, астролога.

Фінансова потужність Старого Єгипту була підірвана численними грабіжницькими війнами і великомасштабними лад роботами. Все це призвело до послаблення влади царя. У підсумку боротьби проти фараона в Дві тисячі чотиреста році до н. е.. вийшло поділ країни на окремі області.

З новим об’єднанням країни в Двадцять один в. до н. е.. почала знову розвиватися архітектура Старого Єгипту. Відновилося і призупинено будівництво пірамід.

У 16-15 вв. до н. е.. (В період Вісімнадцять династії царів) величезне значення надавалося будівництву заупокійних королівських храмів. Місцем поховання фараонів були Фіви. Усипальниці царів споруджувалися на західному березі річки Ніл. У цій області з давнешніх часів розміщувалися єгипетські кладовища.

У той період гробниці відокремлювали від заупокійних храмів. Перший, для більшого збереження висікали в ущелинах скель. Храми при всьому цьому споруджували понизу, на рівнинній місцевості. Такі нововведення архітектура Єгипту отримала завдяки зодчому Инени.

Будівництво заупокійних храмів вироблялося зараз за тим же принципом, що і спорудження інших храмів. З поступовим розвитком будівництва стали створюватися монументальні споруди, з алейками сфінксів і громіздкими пілонами.

Особливою величчю відрізнявся храм Аменхотепа 3. Від цієї споруди збереглися лише дві скульптури величезного розміру, що зображували фараона. Особливе місце серед усіх заупокійних храмів царів знаходиться храм Хатшепсут, жінки-фараона.

В історії єгипетського мистецтва переломним періодом вважається кінець Вісімнадцять династії. Провідне положення в культурі з Чотирнадцять по Дванадцять ст. до н. е.. займають Фіви.

Відповідної рисою початку правління Дев’ятнадцять династії вважається завзяття до відновлення не тільки лише влади всередині країни, та й престижу інтернаціонального. Таким макаром, разом з проведенням заходів щодо зміцнення єгипетської економіки і військової потужності, фараони пробують надати якнайбільше блиску й пишноти Фівам, храмам, королівському двору. Це в основному наклало відбиток на мистецтво і культуру того періоду.

У 11-8 ст. до н. е.. зберігалася досить складне становище.

У період правління Псамтика Один — саисского фараона — будівництво в більшій мірі велося в Саисе (новітньої столиці). У містечку на той час був побудований величний храм богині Нейт, у якому проводилися і королівські поховання.